Галина Костянтинівна Вдовіченко - Львів. Кава. Любов

добрий десяток разів, а поза тим нічого особливого у ньому вона не побачила. На вулиці навіть не виділила б його з-посеред юрби. Середнього зросту та віку, десь біля сорока, плюс-мінус декілька років у той чи інший бік, не огрядний, навіть щуплий, із темним волоссям та чорними очима, лише як придивитися, то бачиш, якими виразними є риси обличчя. А ще відразу впадає в очі абсолютний спокій у поводженні. Ні, таки є у ньому щось таке, що приваблює з першого ж погляду та викликає симпатію. Принаймні, для неї.

Леся не втрималася і мимоволі усміхнулася своїм думкам. Давненько з нею не траплялося такого, щоб відразу відчути до мужчини симпатію. Навіть не пам’ятала, коли востаннє.

Вдруге Леся здивувалася тоді, коли він розгорнув принесену для реставрації картину та поклав на стіл. Вивчала її довго. Хвилин п’ятнадцять. Насамперед відмітила століття, коли картина написана, тоді об’єм найнеобхідніших реставраційних робіт, далі схилилася над підписом, тоді висвітила картину в ульрафіолеті і вражено підвела на Богдана очі.

– Велика ймовірність того, що це справжній Федотов [7]… Здалося б, звичайно, ще зробити хіміко-технологічну експертизу, рентген, фотофіксацію фактури для порівняння, спектральний аналіз. – Вона помовчала, роздумуючи, тоді усміхнулася. – Здалося б, звичайно, але тут треба спеціального обладнання або ж зразків для порівняння, яких я не маю. Але якщо чесно, то зазвичай навіть великі картинні галереї того не роблять, а оцінюють авторство так, як їм легше і на що вистачає обладнання та коштів.

Богдан ледь усміхнувся.

– Ще встигнеться зробити оцінку. Я й так знаю, що це оригінал. Зараз треба відновити картину. Мені не хочеться віддавати портрет у понищеному стані. Доки вони там знайдуть кошти на реставрацію, вже вдвічі більше доведеться відновлювати.

– Так. Звичайно. Зараз навіть не потрібно багато часу для реставрації. Картина майже не понищена.

Леся схилилася над картиною знову, замислено торкнулася рами, ніби намагалася зчитати долонею якусь інформацію, тоді обережно підняла картину вище. Навіть за її цікавої і повної несподіванок професії нечасто доводилося торкатися знаних творів живопису, які б не були відомі широкому загалу.

Ледь закусивши нижню губу, Леся вивчала картину. Проста дерев’яна рама, портретне зображення молодого офіцера, чорні, бордові та бронзові тони мундира, темний загальний колорит. Ніби нічого незвичайного, але її дедалі дужче охоплювало якесь невиразне передчуття, що вона щось пропускає та десь уже бачила подібний портрет. Можливо, навіть декілька разів.

Леся обережно провела пальцем по рамі й раптом майже вловила напівзабутий спогад. Так і є! Ось воно! Саме таку раму вона вже бачила колись. Саме такий за розміром портрет траплявся їй у Львівській картинній галереї. Здається, це теж був Федотов. Відчувала, що її мимоволі охоплює радісне нетерпіння та збудження. Здається, вона таки вхопила за хвіст щось особливе в історії цього портрету.

Поклала картину на стіл, глибше вдихнула повітря, щоб перевести подих, і повернула до Богдана радісне обличчя.

– Ні, ви навіть не уявляєте, що мені зараз принесли! – Вона усміхнулася і раптом схопила його за руку та потягнула за собою до компа. – Нам взагалі неймовірно пощастило, що я відсканувала свої старі фотки з картинної галереї. Робила їх ще в студентські роки і запросто могла кудись задіти. Зуб даю, там має бути фото подібного до вашого портрету, і автор там теж Федотов.

Вона похапцем ввімкнула комп, почала перебирати папки на робочому столі.

Богдан знов усміхнувся. Йому дедалі дужче подобалася ця жінка. Не знав про неї практично нічого, проте симпатію відчув якось відразу. Чимось пасувала йому. Відразу сподобалося, як захоплено глянула на нього тоді, як він торкнувся поцілунком її руки, а потім як вона прислухалася до його слів і як у її погляді мандрували бісики. Те, що вона жіночна і приваблива, побачив з першого погляду. Зрештою, дивно, якби не відреагував на м’якість і округлість ліній у потрібних місцях, а ще на те, як звабливо вона рухалася. Та й у погляді її було щось каламутне. Якось відразу відчув себе поряд із нею особливо. Ніби опинився не тут, а десь в іншому, паралельному до реального, світі. Про таких жінок іноді кажуть, що вони володіють чарами. Хоча це навряд чи. Міг заприсягтися лише у тому, що в голові у неї трохи з надлишком зварйованих, не завжди раціональних та передбачуваних думок. Жінка, яка не є ні затятою грішницею, ні святою. Просто керується чимось, що іноді годі зрозуміти. З такими не завжди просто, але зазвичай цікаво.

Дивлячись на те, як Леся, нахиливши голову та закусивши нижню губу, хаотично і похапцем шукає якісь фото на компі, Богдан раптом відчував, що точно щось матиме з нею. Його тягнуло до цієї жінки з такою силою, що сам був здивований. А ще раптом накрило передчуття, що вона зовсім не чужа для нього, що між ними щось відбувається вже зараз, коли промовлені лише перші неформальні фрази, і що буде ще більше. Цікаво, якою вона є тоді, як віддається чоловікові? Не відмовився б це відчути хоч зараз.

– Подивіться, я нарешті знайшла цю картину. – Леся задоволено усміхнулася. – Портрет жінки, і це справді Федотов. Навіть рама ідентична вашій. І розмір портрета. Та ви не стійте, присядьте тут, біля мене. Я вам зараз покажу всі фото.

Вона ледь посунулася на кріслі, даючи місце Богданові поряд із собою.

– Он, дивіться! Бачите? – Вона торкнулася його руки, привертаючи увагу до фото, яке щойно трохи збільшила, щоб він зміг роздивитися детальніше. – Якщо поставити ці два портрети поряд, відразу впадає у вічі, що жінка та чоловік дивляться одне на одного. Тут іще й рами цілком однакові, та й розмір портретів ідентичний. Господи, та тут і думати нічого. Відразу зрозуміло, що це подружжя. Тепер добре було б з’ясувати, чому ці дві картини потрапили до різних власників. Хоча… Не виключено, що того ми так ніколи й не знатимемо. З картинами часто таке буває. Таємниця на таємниці.

Вона глянула на Богдана і, перехопивши його зацікавлений погляд, розцвіла у щасливій посмішці. Любила чи не найдужче саме такі моменти у власній професії. Несподіванки, знахідки, відкриття, а ще мить, коли передчувала, що стоїть за крок до чогось нового і такого, що ніхто, окрім неї, ще не помічав.

– Як класно, що ви прийшли саме до мене. І вам користь, і мені приємність разом з користю.

Богдан весело розсміявся. Подумалося, що волів би навіть приємність дужче, ніж користь, але промовчав.

Леся знов придивилася до портрета на фото. Приваблива молода жінка, з порцелянового