Калашнікова Лідія - Сила тяжіння. Частина 2, Калашнікова Лідія

Проте його зуби досі вистукували мелодію, і на вулицю йти зовсім не хотілося.

Дівчата, які не лишилися з Дженні, продовжували стовбичити в дверях і дивитися на хлопця. Гаррі чув, як вони перешіптувалися:

-Це ж Дженні сьогодні звільнили, може, вона через це хотіла втопитися?

-Так, ти чула, чому її звільнили?

-Аякже! Бо вона закохалась у нареченого міс Лінди. В містера Бартона.

-Невже!

Гаррі почув спиною здивовані зітхання.

-Містер Бартон гарний. Але я думала, їй подобається ось цей, Гаррі.

Напевне, вони тикали пальцями в його бік. Хлопцеві захотілося втекти, він не міг слухати, особливо після того, як Рональда назвали нареченим Лінди.

Зітхання повторилися. Гаррі почувався так, ніби на ньому не було сорочки. Він і раніше ходив без неї на людях, наприклад, під час бою, але тоді був надто зайнятий, щоб думати про це.

Йому страшенно хотілося зняти мокру сорочку, бо вона неприємно липла до тіла. Але тоді доведеться бути майже без одягу на очах у явно захоплених ним дівчат…

Він би попросив Ненсі, яка поралася біля печі, покликати Лінду, але не міг цього зробити на очах у покоївок. Ті продовжували поїдати його поглядами і шепотітися.

-Я краще піду - сказав Гаррі - Маю перевдягнутися в сухе.

-Чекайте - Ненсі сказала це так, ніби наказувала, вона наче перейняла цей тон у своєї хазяйки.

Покоївка повернулась і багатозначно подивилася хлопцеві прямо в очі. Вона дуже хотіла затримати його, але навряд чи для того, аби дати іншим змогу повитріщатися на нього довше.

Ненсі підійшла до Гаррі й поставила перед ним велику чашку. Його обдало гарячим паром та приємним ароматом ялиці.

-Не йдіть - прошепотіла Ненсі - Міс хоче вас бачити. Я знайду спосіб випроводити цих дуреп, а потім покличу її.

Гаррі хотів заперечити, бо обставини, за яких він тут зʼявився, навряд чи їй сподобаються. Але він також хотів, і мусив побачити Лінду.

-Чого ви поставали? - прикрикнула Ненсі на дівчат, які продовжували буравити Гаррі поглядами - Сходіть краще до конюхів та попросіть у них сухий одяг.

Щось бурмочучи про себе, дівчата розійшлись. Ненсі прожогом вибігла з кухні, тільки в інший бік.

Гаррі лишився сам. Школа, поруч не було дзеркала. Напевне, зараз він мав більше ніж просто жалюгідний вигляд. Дівчата з якихось причин пускали на нього слину, але така, як Лінда, може вирішити, що він схожий на обскубаного бобра.

У Гаррі ніколи не виходило тримати волосся в порядку. Воно часто не слухалося й стирчало на всі боки, наче гілки необрізаного куща. Навіть якщо він підстригався, волосся відростало дуже швидко, і навіть за невеликої довжини робило його схожим на недоглянутого невігласа.

А зараз, коли хлопець майже увесь промок, на голові в нього, напевне, робилося страшне. Але він не встиг пригладити волосся.

Лінда не могла стримати хвилювання й навіть не стала питати, яким чином Гаррі зʼявився на кухні. Вона відірвалась від нудного вишивання й побігла туди, не слухаючи, що говорила Ненсі навздогін.

Побачивши хлопця, дівчина навіть не подумала про те, чому він несподівано виявився мокрим і як взагалі опинився на кухні ввечері. Тим більше, що вона шукала його тут і була дуже рада, коли не знайшла, адже це означало, що сьогодні він не пив чай із Дженні.

Спочатку не подумала.

Гарні аж підскочив, коли побачив Лінду. Скільки разів він прокручував у голові все, що хотів їй сказати, і все одно забув майже відразу, як побачив її. Вона - найкраща в світі, іншої немає, не буде і йому не треба.

-Е…Вибач мені - випалив хлопець. Він забув про холод і бажання стягнути з себе мокру сорочку. Навпаки, йому раптом зробилося дуже жарко, ніби він щойно випив не чаю, а джину.

-Вибач мені. Я кохаю тебе. І тільки тебе.

Лінда була настільки рада його бачити й чути сказане ним, що мовчки кинулась йому в обійми.

І відскочила, бо відчула тілом мокре. Вона й не помітила відразу, що сорочка, та й штани, сильно обліпляли хлопцеве тіло.

Лінда тільки відкрила рота, щоб запитати, як до кухні забігла одна з її покоївок - здається, Олівія.

-Гаррі, Дженні оклигала і кличе вас, ми її вже перевдягнули…ой, міс…

Олівія знітилася і опустила голову. Та Лінда встигла помітити, як очі покоївки метнулись у Гарріну сторону і як палко вона на нього дивилася.

-Чорт - вилаявся хлопець тихо.

-Чортівня - так само пошепки повторила за ним Ненсі - Я не розраховувала, що так швидко…

-Що тут відбувається? - запитала Лінда. Їй дуже не подобався погляд Олівії, який та кинула в бік Гаррі. Навіть Дженні ніколи так на нього не дивилася.

-Та… - запнулася покоївка й швидко заговорила, не піднімаючи голови - Дженні впала в ставок і мало не втопилась. Гаррі її врятував.

Лінда хотіла розпитувати далі, проте зʼявилось іще троє дівчат із тих, що працювали на кухні. Всі вони виглядали однаково - тобто, мали різну зовнішність, проте кожна дивилась на Гаррі так, ніби готова була перед ним роздягнутись.

-Ми принесли сухий одяг - дівчата сказали це майже водночас, і всі відразу замовкли, побачивши Лінду.

-Я бачу, ви робите все, що завгодно, але тільки не працюєте - сказала дівчина. Вона намагалася зараз не бути нудною та ревнивою, проте це навряд чи було можливим. Іскри підступали до очей, готові вирватися зовні й спопелити всіх Гарріних прихильниць.

-Вибачте, міс…

-То я винен - випалив Гаррі - Я просто не знав, куди дівати Дженні, бо вона впала в ставок і була вся мокра. Не кидати ж мені її там на вулиці.

-Ти б краще сказав, де тебе цілий день носило, містере Хендерсон - сердито відповіла Лінда.

Вона прагнула помиритись і не хотіла бути токсичною, але не виходило.

Знову цей наказовий тон, і знову вона перетворювалась на стерво. Втім, може це й правильно, бо окрім них двох, тут забагато людей. Але Гаррі не міг подавити бажання протестувати.