Кала Тор - Сповідь крізь епохи, Кала Тор

— Маю надія не від нас — прищуривши очі запитала Лес. 

— Ні тільки від тебе - підхватила Ліян. І ми всі разом пирскнули, а потім голосно розсміялися.
Я ретельно підготувалася до зустрічі, знаючи, що мадам Делакруа не терпить недбалості ні в манерах, ні в зовнішньому вигляді. Обравши сукню, що пасувала до нагоди, перевірила зачіску й, вдихнувши глибше, вирушила в дорогу.

І справді, ці тижні стали для мене ковтком свіжого повітря.
Я знову була серед близьких мені душ, серед дівчат, які не шукали в кожному слові прихованого підтексту, які сміялися щиро, говорили про плани, мріяли, любили…
Мадам Делакруа зустріла мене з тією ж теплотою, що й колись.
— О, моя дорога, як же я рада тебе бачити! Ти зовсім не змінилася — така ж світла, така ж ніжна… — Вона стиснула мої руки в своїх.
Я всміхнулася, вдихаючи аромат лаванди, що завжди оточував її.
— Ви не уявляєте, як я вдячна за це запрошення.
— О, моя люба, я все уявляю. Я бачила таких, як ти. І знаю, коли пташці потрібне повітря, аби знову розправити крила…
Вона дивилася на мене довго, пильно, і раптом я відчула, що мої очі наповнюються сльозами.
Так, це була лише коротка втеча—миттєвий відступ від реальності. Але водночас саме вона дала мені змогу поглянути на все ніби з боку, без емоційного туману, що застилав розум. Відстань, нехай і тимчасова, відкрила мені новий ракурс, змусила переосмислити кожну дрібницю, кожен невловимий жест і слово, що раніше здавалося незначним.