Олександр Ремша - Між рядками наших днів, Олександр Ремша

Минуло кілька років.
Світ змінився — став яскравішим, теплішим, ніж колись здавався Алексу.
А може, змінився він сам.
У невеликому затишному парку за містом, серед зелених дерев і квітучих клумб, зібралися ті, без кого він не уявляв свого життя.
На траві розстелили пледи, корзини були повні їжі, а повітря пахло свіжою випічкою та квітами.
Емілі, їхня маленька дівчинка, якій уже виповнилося чотири роки, бігала довкола, сміючись та ловлячи кольорових метеликів.
Її золотисте волосся розвівав легкий вітерець, а в очах світилася безмежна радість.
Ханна сиділа поруч на пледі, дивилася на доньку і щасливо усміхалася. Її рука ніжно тримала Алексову, і він відчував: ось воно — його цілий світ.
Поруч сиділи друзі:
Дерек і Хелен, що вже чекали на своє перше дитя. Хелен тримала невеличкий живіт і тихо сміялася над жартами чоловіка.
Ітан і Емма — щаслива пара, що обіймалися, сидячи під деревом. Вони тільки-но оголосили, що теж заручені й незабаром планують весілля.
Лукас, що приїхав із-за кордону у відпустку, розповідав історії про свої подорожі, змушуючи всіх сміятися до сліз.
Сонце ніжно торкалося облич, заливало все навколо золотистим світлом.
Алекс дивився на все це і відчував, як його серце переповнює любов і вдячність.
Скільки всього вони пройшли разом:
радощі і втрати, нові початки і болючі прощання, мрії та перемоги.
І попри все, вони залишилися єдиними. Справжніми.
Емілі підбігла до батьків, з розгону стрибнула на плед і, захекавшись, простягла в обидві долоньки дві маленьких квітки.
— Це вам! — вигукнула вона, сяючи як сонечко.
Алекс узяв одну квітку і встав, піднявши доньку на руки. Ханна обійняла їх обох, і в цю мить здавалося, що світ завмер від щастя.
Алекс притиснув Ханну і Емілі до себе, вдихаючи аромат літа, тепла, дому.
Він знав: попереду буде ще багато всього — нові виклики, нові радості. Але головне вже було з ним.
Любов.
Родина.
Друзі.
Вірність.
І коли Емілі засміялася і ніжно обняла його за шию, Алекс подумав лише одне:
“Так, разом і назавжди.”