Віталій Механік - Картограф, Віталій Механік

4 Дізнання

— На сьогодні досить, — тихий голос лікаря Патріка визволив Норда з міцних обіймів Гіпноса. Картограф рвучко підвівся. В спині загрозливо хруснуло, проте біль відступила.

— Скафандр урятував тобі життя. Терапія поліпшила стан, але кісткам потрібен час для відновлення, — нагадав Патрік. — Стимулятори пришвидшили наростання хрящів, зсуви хребців усунуті, пошкоджена м’язова тканина скоро загоїться.

— Я зможу бігати? — Норд перевіряв суглоби рук та ніг.

— Поки заборонено: серйозні травми. Дивуюся твоїй здатності пройти понад три кілометри.

— Захочеш жити, пробіжиш цю дистанцію, — очі Норда вихоплювали окремі деталі медблоку, мовби намагаючись знайти щось нове. Муляла тінь ворожості в навколишньому оточені. Кремові стіни, пригвинчені заокруглені шафи, кілька ідеально білих ліжок, багатофункціональний помічник андроїд, увінчаний інструментальною головою-обоймою, — усе це Зейн бачив десятки раз, коли проходив обов’язкове обстеження. І Патрік той самий, але відношення…

Так, слова лікаря. В них прихована суть загрози. Хтозна якої, та вона є. Минуло три земних доби, відколи «Плутон» пришвартувався у внутрішньому ангарі зорельота, і весь цей час картограф провів у своєрідній комі, пробуджуючись на короткі періоди поїсти й попити. Події лишалися поза сприйняттям реалій. Зазвичай веселий і говіркий Патрік дивився наче крізь Норда. Чимала голова полірованою кулею злегка нахилена набік, і з-за цього обличчя лікаря має страдницький вираз.

— Щось трапилося? — Зейн одягався.

— Вже трапилося, — тихо озвався лікар. — Чи ти втратив пам’ять?

Картограф занурився у спомини. Плато. Всюдихід. Окраєць диска червоного карлика. Сніг. Трол Вегер. Катастрофа дослідницького корабля. Довга й виснажлива подорож до човника. Спрутоподібна хмара. Дощ з краплин-вибухівок. Фіолетова сфера. Вбивчий промінь лазера з носової загостреної частини судна. Випалений у хмарі коридор.

— Та ні, на місці моя пам’ять, — Норд прискіпливо вивчав лікаря. — У мене проблеми?

Незворушний Патрік ледь примружив округлі світлі очі.

— Розберемося! — різко видихнув картограф.

— О десятій в навігаторській тебе чекатиме Со Мал, — Патрік відвернувся, ніби йому огидне спілкування з пацієнтом. З чого б це? Даремно Зейн шукав причину такого дивного відношення до себе. Щось надто важливе трапилося за три доби, а Патрік мовчить. Добре, вимагатиме пояснень у капітана експедиції.

Двері дзвінко клацнули, випускаючи Норда в прямий коридор. По обидва боки тягнулися лабораторії, склади обладнання, каюти відпочинку, басейни з морською та прісною водою,  масажні бокси, ігрові полігони, відеотеки, спортивні зали, навчальні симулятори. Нудьгувати на «Магеллані» при всьому бажанні не вдасться, бо це — міні Земля. Та присмак трауру відчувався на кожному кроці. Особливо в житловому відсіку. Там на кожній каюті, де проживав загиблий науковець, маркером намальоване око й сльоза.

Біля ліфта, котрий з’єднував Нижні палуби з Верхніми, Норду зустрілися техніки. Вони пройшли повз картографа, мовби той невидимка. Навіть голови повідвертали. З чого б це? Тривога огидною тварюкою ворухнулася в серці, пришвидшуючи ритм і підвищуючи тиск. Геть емоції. Вони заважають об’єктивності. Спалиш себе, спишуть на пенсію вичавленим параноїком. Спиш і бачиш дивні сни? Не дивись, бо це порушить баланс, і душевна рівновага сколихнеться й поповзе в бік розчарування  скалками втраченого щастя.

Норд прагнув уникнути розголошення інформації про подорож у хмару. Не дасть чоловік у руки парапсихологів зайвий козир проти себе. В кращому випадку видіння визнають логічною реакцією на нервове перевантаження й зроблять запис в Особистому Службовому Реєстрі. А це означатиме хрест на польотах до інших зірок. Картограф з порушеним світосприйняттям стане поганим попутником, йому не довірять життя геологів та метеорологів.

Прозора капсула перенесла Норда через вісім рівнів у секцію 55 Верхньої палуби. Тут штучна гравітація послаблена: пости керування розташовувалися ближче до центральної частини подвійного циліндра «Магеллана», що обертався з певною швидкістю.

В коридорах безлюдно. Освітлення ледь жевріло матово-білим пунктиром уздовж стін, глуха тиша давила на вуха приреченістю. В голові крутилася полохлива думка, що люди навмисне зникли, аби уникнути зустрічі з Нордом. Тим краще. Не треба зупиняти кожного й питати: «Чому?»

Великий напівовальний хол перед навігаторською рубкою прикрашений розкішною ліаною Рафідофорою. Раніше Норд, приходячи сюди на зібрання командирів трьох основних підрозділів експедиції, обов’язково тер пальцями жорстке темно-зелене різьблене листя. Цього разу не встиг: двері розчинилися навстіж.

— Ти запізнився! — суворий голос кепа Со Мала чути з глибини серпоподібного залу.

Сперечатися марно. Капітан завжди правий, і жодне виправдання не спрацює.

Картограф стис кулаки, аж нігті вп’ялися в шкіру, продавлюючи її міцними пластинками. Все. Спокій. Розхристані думки прибрати в закапелки свідомості. Спочатку вислухає капітана.

Чотири крісла посередині навігаторської утворювали коло.

 Біле з вибитими на спинці трьома чорними стилізованими блискавками займав командор Трол Вегер.

Синє з емблемою чорного прямокутника з жовтим хрестом зірки належало навігатору Базу Фрімену.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍