Деріка Лонг - Випадкова наречена, Деріка Лонг

Артем був задоволений собою. Він вирішив не витрачати зайвої уваги на Сандру — просто підтримувати ілюзію щасливого подружнього життя перед пресою. Все, що між ними відбувалося, було лише контрактом. Діловою угодою. І він не дозволить собі забути про це.

Того дня він зайшов у її кімнату без стуку, кинувши на стіл конверт із грошима.

— Ось твоя оплата за цей місяць, — недбало кинув він, схрестивши руки на грудях.

Сандра мовчки поглянула на нього, навіть не ворухнувшись.

— Що, не будеш перевіряти? — саркастично всміхнувся Артем. — Раптом я не долічив пару купюр?

Вона підійшла до столу, повільно взяла конверт, трохи повагавшись, і розгорнула його. Кинувши швидкий погляд на суму, Сандра хмикнула і, не поспішаючи, кинула конверт назад на стіл.

— Ого, який щедрий чоловік, — протягнула вона, дивлячись на нього з викликом.

Артем звузив очі, не сподіваючись такої реакції. Він хотів зачепити її, змусити нервуватися. Але замість цього отримав самовпевнену, навіть трохи розважливу відповідь.

— Чистий бізнес, Сандро. Ти ж не думала, що коштуєш більше, ніж кілька купюр? — зухвало кинув він.

Сандра відкинула волосся назад, скривившись у грайливій посмішці.

— А якщо і так? Хочеш поговорити про мою ціну, Артеме? — її голос був м’яким, але з прихованим жалом. — Думаю, це питання твоїх комплексів, а не моєї вартості.

Його щелепа напружилася, але він стримався. Вона не мала рації. Але і не була зовсім неправа.

Сандрі сподобалося бачити, як його впевненість трохи похитнулася. Вона розуміла — зачепила його самолюбство. І це було навіть цікаво.

Наступного дня, коли Артем повернувся додому після тренування, його чекав сюрприз.

На порозі маєтку стояла велика коробка. А коли він відчинив її, перед його очима постала розкішна картина: 301 троянда. Насичено-червоні, з бездоганними бутонами, обгорнуті стрічками.

Артем нахмурився. Він нічого не замовляв.

— Що це за спектакль? — пробурмотів він, заходячи всередину з букетом у руках.

У вітальні Сандра вже крутилася біля дзеркала, милуючись трояндами, що розкішно розсипалися у високій вазі. Вона ніжно торкнулася пелюсток, насолоджуючись ароматом.

Артем повільно наблизився, спостерігаючи за нею.

— Ти так світлишся, ніби отримала найбільший подарунок у житті, — холодно кинув він.

Сандра з усмішкою обернулася.

— А хіба це не так? — лукаво підморгнула вона.

Артем скривився.

— Від кого квіти?

— О, не знаю, — безневинно відповіла Сандра, зітхаючи. — Не було записки. Може, хтось таємний шанувальник?

Артем втиснув руки в кишені, уважно дивлячись на неї.

— Ну-ну, ухажори з’явились? — з сарказмом вимовив він. — Що ж, цікаво, хто настільки дурний, щоб витрачати на тебе такі гроші?

Сандра лише усміхнулася.

— Напевно, хтось, хто знає, що я цього варта.

Вона витримала його погляд, не дозволяючи собі відступити. Вона бачила, як Артем ледве стримував роздратування. І це чомусь давало їй задоволення.

Чи змусить це його ревнувати? Вона не знала. Але гра тільки починалася.

Артем стояв перед Сандрою, втупившись у неї поглядом, ніби намагався розгадати її думки. Вона ж тільки усміхалася, обережно проводячи пальцями по шовкових пелюстках троянд, насолоджуючись їхньою оксамитовою текстурою.

— Вражає, — саркастично кинув він, схрещуючи руки на грудях. — Таємний шанувальник, кажеш?

— Саме так, — безтурботно відповіла вона, піднімаючи одну з троянд і вдихаючи її аромат.

Артем зробив крок ближче, звужуючи очі.

— Дивно, що хтось раптово вирішив засипати тебе квітами, коли ти офіційно моя дружина.

— І що? — вона поглянула на нього з викликом. — Ти ж сам казав, що наш шлюб — це лише бізнес.

— Ти настільки швидко шукаєш заміну?

— А чому б і ні? — Сандра грайливо підняла брову. — Я ж усього лише контрактна дружина, правда?

Її спокійна відповідь змусила Артема стиснути щелепу. Щось у її поведінці його дратувало. Вона не виглядала збентеженою, не виправдовувалася, навіть не червоніла. Це його злило.

— І ти навіть не здогадуєшся, від кого ці квіти?

— А якщо і здогадуюсь? — її очі хитро виблискували.

Артем хмикнув.

— Значить, у тебе дійсно хтось є.

— Я цього не говорила, — знизала вона плечима.

Він наблизився впритул, нахилившись до її обличчя.

— Не грай зі мною, Сандро.

— А що, тобі не подобається, коли тобі не все під контролем?

Він посміхнувся, але ця усмішка не несла в собі нічого теплого.

— Просто нагадую, що ця гра має свої правила.

— І хто їх встановлює?

Він нахилився ще ближче, так, що їхні губи майже торкалися.

— Я.

Сандра не відступила. Вона витримала його погляд, відчуваючи, як між ними напруження стало нестерпним. Але перш ніж щось ще могло статися, Артем різко відступив, ніби сам не бажав продовжувати цей момент.

— Наскільки мені відомо, я не дозволяв тобі приймати подарунки від інших чоловіків, — кинув він через плече, розвертаючись.

— А я не питала дозволу, — впевнено відповіла Сандра, перш ніж Артем вийшов із кімнати.

Він зачинив за собою двері з відчуттям, що щось у цьому контракті починає виходити з-під його контролю.

Сандра стояла перед дзеркалом у розкішній спальні Артема, вдивляючись у своє відображення. Її біле волосся, що струмило по плечах, виглядало як справжній золотий водоспад. Вона обережно провела рукою по волоссю, погладжуючи його, немов перевіряючи, чи воно ще таке ж м’яке і шовковисте. Її погляд став м’яким і спокійним, хоча в душі вже зріло відчуття азарту. Відчуття, яке принесло таємниче зізнання в любові — або, принаймні, у бажанні — від невідомого чоловіка.

Вона не знала, хто це був. Кожен день розкривав нові таємниці, але одна річ залишалася незмінною: ці квіти стали не просто проявом симпатії — вони були знаком того, що вона більше не просто об’єкт в контракті. Вона мала значення. Можливо, більше, ніж Артем міг собі уявити.