Кері Блек - Імперія обіцянок та гріхів, Кері Блек

- Не могла думати про когось іншого? - голос, який я не могла розпізнати промовив схоже до мене. Я навіть не зрозуміла чи цей голос належить жінці чи чоловікові та в той момент було все одно. Думала лише про приємне відчуття…

Воно було схоже на дотик, що не лише лікував рани, але й витісняв страх, змушуючи відчути себе у безпеці. Здавалося, ніби хтось поруч турбується про мене. Це тепло здавалося знайомим, і в серці на мить з’явився спокій, якого давно не відчувала. Та врешті я солодко заснула. 

- Лісо! Лісо, прокидайся! - кричав хтось. - Дідько, що робити? Лісо, будь ласка!

Я повільно відкрила очі та здивувалась. Наді мною нависала Ілана. Діставши свій кинджал я притулила до її шиї та одним рухом перекинула на спину. 

- Я вбʼю тебе, якщо не скажеш, як звідси вибратись, - пригрозила їй, думаючи, що це знову ті монстри.

- Лісо?! - лише викрикнула вона та її очі почервоніли та налились сльозима.

Я пильно дивилась на неї. Хіба монстри вміють плакати? В дівчини вже почалась істерика і її тіло трусило від страху. 

Врешті здавшись я забрала кинджал та заховала в сумку. Я важко зітхнула, провела рукою по волоссю й кинула погляд на Ілану, яка сиділа навпроти, намагаючись заспокоїтись. 

- Що ти тут робиш, Ілано? - мій голос звучав стримано та схоже трохи різко, бо дівчина сіпнулась.

- Злякалась, що з тобою щось станеться, - її голос ще досі тремтів. - Це ліс ілюзій, Лісо. Я… я боялася, що ти застрягнеш тут, як інші до тебе.

- Могла б попередити, - я сховала кинджал у сумочку.

Ми стояли на незнайомій для мене галявині вкритою різними пахучими квітами та свіжою травою. 

- Я хотіла… але ти втекла так швидко. Я пішла відразу за тобою. Цей ліс проникає в розум… він змушує людей губитися, повторювати ті ж самі помилки, поки остаточно не погубить свою жертву. Я навіть не знаю, як ти змогла вибратись. Ніхто до тебе не міг цього зробити.

Вона глянула на мене по новому з деякою повагою та водночас страхом.

- То це не ти мене витягла?! - я радше не спитала, а констатувала. Та коли Ілана опустила очі, зрозуміла, що я права.

- Я знайшла тебе тут без свідомості, - тихо промовила вона.

Що ж мені належить розібратись з моїм таємничим рятівником. Спочатку звісно дізнаюсь хто він, а потім вирішу дякувати чи… 

- Лісо, - Ілана розгублено почала ковзати по мені поглядом. - Твій кинджал, твоє володіння зброєю, і твоє дивне повернення… це… власне я думаю ти не та за кого себе видаєш.

- Справді? - хмикнула я та засміялась. - Не варто вдаватись в деталі, єдине, що нам зараз потрібне це вихід, то ж я навіть рада, що ти зі мною. Все ж вибратись з корінною жителькою Тинії має бути куди легше.

Від автора:

Ринок Тинії, королівство Гула

Монстри з лісу