Лана Рей - Як (не) закохатись у королеву секонд-хенду, Лана Рей

10 Кіра

Сьогодні за планом у мене мав бути один із тих спокійних вечорів, коли я роблю собі зволожуючу маску для обличчя, запасаюсь смаколиками, заварюю велику чашку чаю і дивлюсь чергову веселу дораму.

Але коли це було таке, щоб мої плани здійснювались?

Щойно я дістала маску із упаковки і прилаштувала її у себе на обличчі, як задзвонив мій телефон.

Номер був незнайомий, але я все ж відповіла, тому що інколи траплялось так, що мені телефонували покупці із OLX.

- Слухаю, - мило промовила я

- Привіт, Кіро. Це Кирило Азарх. Я одержав посилку із твоїми чашками. Ти вдома? 

- Привіт. Так, я вдома, - шоковано відповіла я. 

Такого я точно не очікувала...

- Я чекаю біля твого під'їзду. Спустишся ?

- Зараз спущусь, - відповіла я і вимкнувши телефон, побігла до дверей.

Трясця! Оце так сюрприз! Хоч би попередив про свій прихід.

Вийшовши на вулицю, я відразу помітила Кира. Він стояв біля таксі, тримаючи в руках чималеньку коробку.

- Якщо ти хотіла замаскуватись таким чином, то тобі це не вдалося. Я впізнав тебе, Гордієнко, - сміючись, промовив хлопець.

Тільки зараз я згадала, що у мене досі на обличчі накладена моя зволожуюча маска, яку я купила сьогодні по акції в "Єві".

Дідько! Чому я така неуважна? Як  я могла забути?

- Вибач...- Промовила я, ховаючи маску в кишеню своєї кофти.

- Все добре. Вродливу дівчину нічого не зіпсує.

- Кире, якщо ти зараз маєш час, то можемо попити чаю, - нерішуче запропонувала я.

Якось негарно було б просто взяти коробку і піти.

- Я не проти, - відповів Азарх і відпустивши таксі, пішов слідом за мною.

Поки ми підіймалась сходами, я намагалась пригадати, чи все в квартирі прибрано. Хоч би Буцефал нічого не вчворив.

Відчинивши двері нашої квартири, я запросила Кирила.

В коридорі він віддав мені коробку з чашками, яка виявилась неочікувано важкою і почав роззуватись.

Прилаштувавши свою ношу у вітальні, я показала Киру, де у нас ванна і поспішила на кухню.

Увімкнувши чайник, я почала накривати на стіл.

Серце калатало так наче хотіло вискочити з грудей. Я ж не щодня приймаю мажорів у гостях.

Хоч би не осоромитись. Цей хлопець звик зовсім до іншого життя.  Не знаю, чи припадуть йому до смаку пиріжки із сиром і мармеладки, якими я саме збиралась поласувати перед його дзвінком.

Кирило увійшов у кухню і вона здалась мені ще меншою, ніж була.

- Ласкаво прошу, - запросила я Кирила, ставлячи перед ним чашку з гарячим чаєм і підсовуючи ближче цукорницю.

- Дякую, - відповів, посміхаючись, хлопець

Я вмостилась за столом навпроти нього.

- Чесно кажучи, ти мене дуже здивував, Кире. Я не очікувала, що ти справді замовиш мені чашки з персонажами із "Наруто."

- Я ж казав, що слів на вітер не кидаю. Дуже смачні пиріжки. Сто років таких не їв. 

- Рада, що тобі сподобались.

- Де ти їх купувала?

- Це моя мама вчора спекла. Якщо хочеш, я потім покладу тобі трохи із собою.

- Буду тобі дуже вдячний.Твоя мама сьогодні знову працює у нічну зміну?

- Ні. У неї зараз відпустка. Вранці мама  поїхала у село до бабусі, щоб провідати і допомогти по господарству.

Нашу розмову неочікувано перервав дзвінок у двері.

- Когось чекаєш?

- Ні. Може, хтось із сусідів. Я зараз погляну і повернусь.

Заглянувши у вічко, я мало не вилаялась. Під дверима у мене стояв Ярослав, власною персоною.

От халепа! Я ж геть забула, що він мав сьогодні принести мені свої записи з англійської, які зробив на заняттях із репетитором.  

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍