Наталі Лев - Втрачена. Боротьба за щастя, Наталі Лев

Та що ж так не щастить! Чому в мене не виходить викликати це за бажанням. 

Лютий майже оговтався. Поглянув на мене, а тоді принюхався і припинив гарчати. Підвів голову, знову довго принюхувався. Я відчувала, що він вгамовує свою лють.

Але продовжила трималатись на поготові. Раптом це чергова хитрість, щоб я розслабилась і втратила пильність.

Та Лютий неочікувано став обертатись в людську подобу.

Ось тільки тепер я видихнула з полегшенням. Схоже, вовк відступив і йому вдалось повернути контроль над тілом. 

Лютий поваливсь на землю, став важко переводити дихання. Та посмішка не сходила з його обличчя. Він перевернувся на спину, розкинув ноги та руки в сторони.

- Мені вдалось... - прошепотів дивлячись вже на нічне небо.

Я теж обернулась зі стогоном людиною. Заховалась за стовбуром ближнього дерева. Одягу тут немає, а в "костюмі Єви" почуваюсь не комфортно в присутності посторонніх.

- Лютий, ти як почуваєшся?

- Добре, - радість звучала в його голосі, - ще ніколи так добре не почувався.

- Значить потрібно було тебе сильніше прикласти, щоб так не шкірився зараз. Дратуєш. - невдоволено відгукнулась.

- Ммм, Ліка, я знаю, що насправді ти не це відчуваєш. Як я скучив за чуттям перевертня.

- Не хочеться псувати тобі настрій, але ти б краще придумав виправдання для Алекса, доки він не прийшов сюди?

- Га, виправдання? За що?! - здивувався Лютий.

А він щось занадто жвавий після свого обернення. Чи це через те що для нього це не вперше?

- А за те що ти намагався вбити його пару! - роздратовано випалила.

Нога сильно боліла. Можливо таки є тріщина, Лютий міцно мене схопив своєю пащекою. В перевертнів хоч і сильна регенерація, але від болю це зовсім не рятує. Та й інші отримані рани почали неприємно саднити.

- Ти мене сама довела до такого стану. Що єдиним моїм бажанням було придушити тебе на місці. І так постійно дратуєш, а ту ще й в такий невдалий момент почала насміхатись, то як тут можна втриматись? - почав спокійно розмірковувати Лютий, - І при оберненні вовк повністю захопив свідомість. То ж сама розумієш, залишились самі інстинкти і я керувався останніми емоціями, які відчував перед оберненням. Тільки твоє пригнічення Альфи допомогло прояснити свідомість. 

- То он як ти до мене насправді відносишся. Як я могла так гірко помилятись? А в глибині душі сподівалась, що ти мене обожнюєш і своїм постійним бурчанням показуєш власну прихильність, - вдала розчарування. 

Сподіваюсь він зможе зрозуміти мій сарказм.

Лютий змовк хмикнувши на мої слова, а тоді знову продовжив. 

- О, що ти. Я завжди відносився до тебе дуже добре і мій вовк лиш хотів показати свою прихильність, міцно стиснувши в люблячих обіймах, а ти постійно тікала. Та це ще хто кого намагався вбити. Ти мені в шию вгризлась, ще б трохи і дістала до сонної артерії.

- Ох, припини скаржитися! Нарікаєш як стара бабця. І це тобі то дали прозвище Лютий? Можливо сплутали з кимось іншим. Скімлиш як щеня, а з тобою, доречі, билась недосвідчена слабка дівчина. І я тобі послугу зробила. Якби я тебе не роздратувала, то ти б не повернув свого вовка. Подякуй краще.

Я почула його приглушений сміх.

- Ти мене зовсім не побила. Знайшла чим хизуватись. Щойно ж жалілась, що це я ледь тебе не вбив?

Я лиш ображено мовчала на його репліку.

- Перепочила? Ходімо шукати нашого Альфу.

- Відмовлюсь від твоєї пропозиції, - поспішно заперечила, - я краще на нього тут почекаю.

- Це ж чому? - здивувався Лютий.

Навіть не знаю з чого почати. Він що сам не розуміє? Навряд Алексу сподобається якщо я оголонею розгулювати лісом з іншим чоловіком, доречі теж без одягу. Та й із травмованою ногою особливо не погуляєш.

Я відчула наближення Алекса. Добре, що не доведеться пояснювати Лютому очевидні речі. Я вже занадто втомлена, щоб йому це зараз розтлумачувати.

До нас вискочив захеканий вовк. Схоже йому довелось добре погасати. Він швидко обернувся. Підійшов до мене присів навпроти.

- Ліка, ти як? - стурбовано запитав, оглядаючи мої травми.

Я зашипіла від болю, коли він доторкнувся до моєї пошкодженої ноги. 

- Могло бути й краще, але не турбуйся, нічого серйозного. Правда йти поки не можу.

Алекс різко підхопився та хотів кинутись до Лютого. Я вчасно встигла його спинити. Відчула гнів, що йшов від нього.

- Давай ти придушиш Лютого трохи пізніше. Коли мені стане ліпше і я зможу насолодитись цим видовищем. А зараз я б хотіла опинитись якомога скоріше вдома.

В Алекса заграли жовна, він міцно стиснув кулаки. На хвилину закрив очі заспокоюючись. Тоді спокійніше запитав у бети:

- Ти як, Лютий? 

- Терпимо, мене вона доречі також нічогенько так подірявила. Та додому сам дістанусь. Проведи з нею тренування, як потрібно втихомирювати щойно обернених вовків. А то вона здається хотіла мене не усмирити, а на той світ відправити.

Алекс нічого на це не відповів. Підхопив мене на руки та поніс звідти не оглядаючись.

Я зручно розташувалась в нього на руках.

- Заради такої турботи не страшно навіть трошки постраждати, - з посмішкою повернула йому його слова, що він сказав мені коли сам знаходився в лікарні.

Алекс зітхнув, поглянув на мене з болем. 

- Знову ти лізеш у саму гущу подій. Я ж просив тебе не ризикувати собою. Ти вчинила легковажно. Та ще й жартуєш про це. Ти могла загинути. Я ж попереджав, що Лютий небезпечний суперник.

- Не дарма ж ти мене тренував. От і перевірила чого я варта. І не забувай, хто тут переміг Айзека, хто розібрався з бетою рудих.

Я гордо підняла підборіддя, а тоді засичала від болю, невдало ворухнулась.

Алекс суворо поглянув на мене.

- Не рухайся зайвий раз, - а тоді додав із скептичною посмішкою, - до цього тобі просто щастило. Я навіть не уявляю, як тобі це вдалось. Сьогоднішні події показали твій справжній рівень підготовки і ти сподіваюсь усвідомила свої теперішні можливості?