Ніка Сасс - Міст: Подарунок з минулого, Ніка Сасс

Розділ 7

Наступний день почався з гарних новин. Агаті зателефонував Любимов і повідомив, що в нього вийшло домовитись про те, щоб її батька випустили під заставу. Тому Агата з матір’ю вирішили перенести святкування дня народження Данилка на суботу, коли батько вже буде вдома. 

 

А в сам день народження Агата відвела сина до дитячого центру, він попросив, адже це був його день. Вона ж планувала зустрітися з Ліною. Вони домовились про зустріч в італійському ресторані, що знаходився як раз поруч. Відвівши сина, вона трохи загубилась, адже давно не була у місті, а ресторан був новий. 

- Вибачте, ви не могли б мені допомогти...- звернулась вона до чоловіка, що проходив повз.

- Ні, дівчино, я поспішаю, - обірвав її незнайомець і продовжив свій шлях.

- Трясця! - Осецька була засмучена. “Топографічний кретинизм - це взагалі лікується?”

- Вітаю! - підійшла до неї приємна білявка, помітивши її стурбований погляд. - У вас якісь проблеми?

- О, так. Зовсім погано орієнтуюсь. Шість років не була в Одесі. Мені потрібен ресторан “Фрателі”. В навігаторі дивилась, він повинен бути десь поряд, але вже хвилин п’ять тут блукаю колами...- промовила із зітханням.

- Так він тут практично за рогом. Треба було в арку зайти! - вигукнула дівчина. - Підемо, я проведу. Мені саме в той бік.

- Супер! Дякую! 

Вона пішла за милою дівчиною. Вони буквально за пару хвилин дісталися до місця. Агата ще раз подякувала  і зайшла до ресторану, де її вже чекала Ліна. Подруга сиділа за столиком біля вікна і піднялася, коли побачила її.

 

- Привіт, пропажо! Нарешті ти приїхала! - промовила радісно подруга. - А де мій похресник?

- Відвела до дитячого центру тут поряд. Він забажав. Побачиш його вже на святі у суботу.

- Ну гаразд. Ти голодна? Давай щось замовимо. - Ангеліна протягнула меню.

- Я тоді візьму каву і салат. - сказала Агата, офіціанту, що вже чекав біля столика.

- Мені те саме. - зробила замовлення Ліна, віддаючи меню. - Ну розказуй, як твої справи? Як батько?

- Та нормально, тільки ось поїздка вийшла трохи спонтанною. А батько в порядку, незабаром має бути. - Агата помітила, що чоловіки за сусіднім столиком постійно дивляться у їх бік і перемовляються. 

Дівчата вже пили каву і продовжували розмову, коли до них підійшли ті двоє.

- Красуні, можемо ми вам скласти компанію? - запитав один з них і, не чекаючи відповіді, вони всілися поряд.

- Хлопці, ми вас не запрошували, тож, будь ласка, поверніться до свого столику, - відповіла голосом, в якому чулося роздратування Ліна.

- Які колючі дівчатка, - промовив один з чоловіків, що сів біля Агати, торкаючись її зап’ястя. Вона відсунулась подалі. 

- Може познайомимось? - запитав інший. 

- Може іншим разом? - відповіла Агата, ще більше дратуючись. 

 

За мить дзенькнув дзвіночок на дверях, повідомляючи про прихід нових відвідувачів. Агата, що сиділа спиною до дверей відчула як її спину наче щось закололо. Вона повернула голову і помітила Вітренка з ще одним чоловіком. Вони сіли за пару столиків від дівчат. Агата сподівалась, що Стас її не помітив. Не втримавшись, вона знову подивилась на колишнього коханого. Йому неймовірно пасувалв діловий стиль. Цього разу на ньому був костюм-трійка сірого кольору, але піджак він майже одразу скинув. Зараз він був гладенько поголений, але кортке волосся було в творчому безладі, наче він періодично його куйовдив п’ятернею, як робив колись раніше, коли нервував. Ось і зараз він це зробив, а Агата зависла на цьому жесті, навіть не почувши про що її спитав хлопець, що сидів поряд. Натомість її очі зустрілись з темним поглядом Вітренка. “От же дідько!” - вилаялась в думках, відвела погляд дівчина.

- Ну так що, дівчата, познайомимось? - це запитав, хлопець, що сидів поряд з Агатою і він знов намагався вхопити її за руку. - Ми не образимо.

- Якщо ви зараз же не повернетесь до свого столика, то я покличу охорону. - промовила голосніше Ліна, намагаючись привернути увагу офіціанта. 

Агата склала руки перед собою, а коли побачила яким поглядом дивиться Стас, що теж помітив цей жест її сусіда по столику, то їй захотілось залізти під стіл. Адже вона знала яку запальну вдачу мав Вітренко. На щастя до них підійшов офіціант і вони попросили його покликати охорону, якщо надокучливі чоловіки не повернуться до свого столику. Ті нарешті зрозуміли і пішли геть. 

- Я думала вони не підуть, - видихнула з полегшенням Ліна.

- Я теж. Може попросимо рахунок? - Агата знов озирнулась. 

- Куди ти постійно дивишся? - зацікавилась подруга і теж поглянула в той бік. - Вітренко? А він що тут робить?

- Мабуть, те що і всі, обідає.

Вони розрахувались і вийшли із закладу. На Ліну вже чекало таксі, Агата ж зорієнтувавшись з якого боку вона прийшла, пішла туди. 

- Агата! - почула знайомий голос. - Зачекай!

- Добрий день, Станіславе Валерійовичу. У вас щось термінове? Я дуже поспішаю.

- Ми не в офісі, тож можна просто на ім’я і на ти. Що ці типи від вас хотіли у ресторані? - спитав чоловік роздратовано.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍