obraxxas - Сновидіння Габріеля. Шлях у глибину, obraxxas

— До речі, — трохи збентежено промовив Габріель, — як тебе звати?

— Я не маю імені, — коротко відповів хлопчик, помітивши здивований погляд Габріеля, додав: — Ти можеш придумати його для мене.

— А ти будеш не проти?

— Звісно, ні. Так було б зручніше, щоб ми могли звертатися один до одного.

— Тоді, може, Норман? — Габріель з надією запропонував перше ім'я, що прийшло на думку. Але хлопчик лише виразив незадоволене здивування.

— Не подобається? — запитав чоловік, а той кивнув у відповідь, явно не схвалюючи.

— Луіс? Карл? Генрі? Гаррі? — продовжував Габріель, намагаючись вибрати щось підходяще. Але хлопчик все більше хитав головою.

— Може, ти хочеш сам собі придумати ім'я? — зітхнув Габріель.

— Мені подобається слово "Сапфір"! — виголосив хлопчик із захопленням. — Давай це буде моїм іменем?

Габріель застиг, з виразом подиву на обличчі. Він кілька разів кліпнув, намагаючись зрозуміти, чи це жарт. Він вдивлявся в обличчя хлопчика, намагаючись побачити хоч краплину гумору. Але побачив лише серйозність.

— Серйозно? Сапфір? — його голос сповнився невір'ям.

— Так! Я читав, що це дорогоцінний камінь, дуже красивий, він пасує мені, — з захопленням мовив хлопчик.

Габріель зрозумів, що для цієї дитини значення імені зовсім інше. Його розуміння реальності, мабуть, сильно відрізняється від його власного. Але, зрештою, це лише малий хлопчисько, хоч і серйозний, але все ж таки дитина.

— Гаразд, — погодився Габріель, — Тепер тебе звати Сапфір.

Хлопчик задоволено сплеснув руками, і Габріель усміхнувся, дивлячись на його ентузіазм.

— До речі, я забув спитати, — тихо промовив Габріель, — чия це хатина? Ти впевнений, що нам тут безпечно?

— Здешні істоти не мешкають у будинках. Це все ти створив, щоб знайти притулок, — спокійно відповів Сапфір.

Зважаючи на це, вони вирішили залишитися в хатині на деякий час, поки це було безпечно. Обидва ретельно перевірили дощечку на дверях, переконавшись, що вона надійно закриває вхід, потім оглянули всі вікна, перевіривши, чи замкнені вони. Продовжуючи огляд, хлопці заглядали в шухляди й рилися в шафах, знаходячи чимало їжі, солодощів і цілу купу різноманітного трав'яного чаю. Сапфір здивовано зиркнув на Габріеля, але той лише пожав плечима.

— Я просто дуже люблю трав'яні чаї, — пояснив він.

Вони заварили кілька чашок, вдихаючи приємний аромат і насолоджуючись спокоєм. Сапфір витягнув цукерки і почав точити їх одну за одною, майже не запиваючи теплим напоєм.

Наситившись і напившись, вони вирішили не втрачати часу і, поки ще світло, лягти перепочити. Маленький хлопчик швидко вскочив на ліжко, розкинувши руки й ноги, демонструючи, що Габріель має задовольнитися диваном. Чоловік, посміхнувшись, не став сперечатися і вмостився серед купи подушок, які були вкриті пилом і старістю.

Габріель ще кілька хвилин лежав, вдивляючись у стелю, де тіні від м'якого світла творили хаотичні візерунки. Його думки заплутувалися, як і сам світ навколо нього. Всі ці дивні обставини, кожна деталь цього місця — все це наче кружляло в його голові. Але врешті він змусив себе закрити очі і поринути в темряву, де було тепло й затишно. Тут, у тиші, він на мить забув про страхи і біль, що переслідували його, ніби весь цей кошмар залишився позаду.