Харукі Муракамі - Безбарвний Цкуру Тадзакі та роки його прощі, Харукі Муракамі

пору до нього в Токіо приїхала мама. Очевидно, її налякала дивна поведінка сина, який не явився додому навіть на новорічні канікули, тож вона вирішила подивитися, шо з ним діється. Матері аж подих перехопило, коли побачила, як сильно змінилася її дитина за ці кілька місяців. Але коли Цкуру сказав, шо це природні вікові зміни і йому лише потрібен новий одяг теперішнього розміру, вона повірила його словам. «Ну, так, мабуть, це вікові зміни, що супроводжують процес дорослішання хлопців», — вирішила вона. Мати виростала разом із сестрами, до народження Цкуру виховувала двох доньок. Вона зовсім нічого не знала про те, як ростуть хлопці. Тож із радістю пішла із сином до універмагу і купила йому нове вбрання. Мама Цкуру любила одяг Brooks Brothers та Polo. Щось зі старих речей вона викинула, дещо віддала потребуючим.

Обличчя Цкуру також стало іншим. Коли він дивився у дзеркало, то вже не бачив у ньому того колишнього повновидого симпатичного, але зовсім пересічного і нецілеспрямованого підлітка. На нього дивилося обличчя юнака з прямими щоками, наче їх відкорегували гострою кельмою. В очах проглядався новий блиск. Не знайомий раніше і самому Цкуру. Блиск, який говорив про самотність і відсутність місця призначення, блиск, що вимагав довершення окресленої справи в конкретному місці. Заріст на бороді також став густішим, і з’явилася необхідність голитися шодня. Також він вирішив не стригтися так коротко, як дотепер.

Не можна сказати, що Цкуру страшенно припала до вподоби його нова зовнішність. Він її і не любив, і не ненавидів. Це, врешті-решт, не більше ніж тимчасова маска для зручності. Однак він усе ж таки з вдячністю приймав той факт, що у нього нове, не його дотеперішнє, обличчя.

Хоч би там що було, колишній хлопець на ім’я Цкуру Тадзакі вмер. У розвихреному мороці він відійшов у інший світ, і поховали його у маленькій ямі серед лісу. Передсвітанком, коли люди ще сплять глибоким сном, ховаючись від стороннього ока, без галасу. Без жодного знаку. А зараз тут стоїть і дихає новий Цкуру Тадзакі, в якого майже нічого не залишилося від колишнього. Про це не знала жодна людина, окрім нього, і він не мав наміру цим ні з ким ділитися.

Цкуру Тадзакі, як і раніше, ходив на різні станції, перемальовував їхні приміщення, ретельно віцвіцував лекції в університеті, зранку йшов у душ, мив голову, після їжі неодмінно чистив зуби. Щоранку застеляв ліжко, сам прасував собі сорочки. Намагався мати якнайменше вільного часу. Звечора читав по дві години. Здебільшого книжки на історичну тематику та біографічні нариси. Ця звичка виробилася у нього ще раніше. Звичка вела його життя вперед. Але він уже не вірив в ідеальну спільноту і його вже не гріла ніяка «хімія».

Щодня він ставав перед дзеркалом і подовгу вдивлявся у відображення свого нового обличчя. Так поступово звикав до себе зміненого. Так само, як людина, засвоюючи нову мову, завчає напам’ять Гі лексику.

Нарешті у Цкуру з’явився новий друг. Це було у червні, майже за рік після того, як його покинули друзі з Нагої.

4

Хлопець був молодшим від Цкуру на два роки і навчався у тому ж університеті. Цкуру познайомився з ним в університетському басейні.

Як і Цкуру, той хлопець приходив туди плавати зранку і теж сам. За якийсь час вони почали вітатися і перекидатися кількома словами. Бувало й так, що, переодягнувшись після плавання, снідали разом у кафетерії. Хлопець був молодщим за Цкуру на два роки і навчався на фізичному факультеті. Треба зауважити, що в межах того ж політехнічного університету студенти факультету будівельної інженерії та фізичного факультету, можна сказати, почуваються, як істоти з різних світів.

— А що ти вивчаєш на факультеті будівельної інженерії? — запитав хлопець у Цкуру.

— Спорудження станцій.

— Станцій? — трохи здивувався він.

— Залізничних станцій. Не атомних чи якихось інших.

— А чому ти вибрав таку спеціалізацію?

— Хіба людям не потрібні залізничні станції?

— Цікаво, — справді зацікавленим голосом погодився співрозмовник. — Я ніколи раніше про це не думав.

— Але ж ти користуєшся ними. Коли сідаєш у потяг, без них не обійтися.

— Ну, та і користуюся, і розумію, що без них не обійтися... Але, ну, я й не уявляв, що у світі існують люди, охоплені пристрастю споруджувати залізничні станції.

— На світі є люди, що пишуть струнні квартети. Є люди, що вирощують помідори і салат. Для спорудження залізничних станцій також потрібна певна кількість людей, — продовжував Цкуру. — Однак про мене не можна сказати, що я аж настільки одержимий пристрастю. Просто маю інтерес до чітко окресленого предмета.

— Може, це негречно з мого боку, але я гадаю, якщо людина у своєму житті знайде хоча б один чітко окреслений предмет, до якого вона матиме інтерес, то це вже можна назвати великим успіхом.

«Чи не кепкує він із мене?» — подумав Цкуру і на довше затримав свій погляд на вродливому обличчі співрозмовника. Але видавалося, що той щиро так думав. Його обличчя ясніло відкритістю.

— Видно, що ти любиш будувати, як закладено в самому імені Цкуру ( У японській мові дієслово «цкуру» означає «створювати, робити, виготовляти, будувати»).

— Я з дитинства любив створювати якісь конкретні речі, — визнав Цкуру.

— А я ні. Від природи я не вмію створювати речей власними руками. Навіть найпростіші вироби, які майструють у початковій школі, мені не вдавалися як слід. Не вмів скласти навіть дитячої залізниці. Я люблю мислити абстрактно, і скільки б не думав про щось, це мене не втомлює, але виготовити щось своїми руками геть не вмію. Однак я непогано куховарю. Хоча... З іншого боку, основа кухарства полягає у послідовному знищенні тіла речей. Якось дивно стає, коли подумаєш, що людина, яка не вміє створювати речей власними руками, взяла та й вирішила вступити у політехніку.

— А що ти хотів би вивчати?

Він трохи подумав.

— Не знаю... На відміну від тебе, я чітко не знаю, чим хотів би займатися. У кожному разі, хотів би глибоко аналізувати речі. Хотів би займатися просто чистим мисленням. І більше нічого. Хоча, якщо добре подумати, то, можливо, займатися чистим мисленням означає продукувати щось подібне на вакуум.

— У світі також потрібні такі люди, що продукують вакуум, хіба ні?

Товариш весело засміявся на таку репліку Цкуру.

— На відміну від