IrenStasiuk - Спадщина Мольфарки, IrenStasiuk

Вона вимкнула телефон, відчуваючи, як серце стискається від болю. Це було важко. Дуже важко. Але в глибині душі вона відчувала, що її шлях тут. Вона не могла продовжити те, що між ними було, бо більше не була тією людиною, яку він колись любив.

Після цієї розмови вона вийшла з дому і вирушила до лісу. Вітри Карпат обіймали її, мов старі друзі, які не потребують пояснень. Вона не знала, куди йде, але розуміла, що це її шлях.

Марко, як завжди, чекав на неї. Він був поруч, коли їй було важко, коли вона не могла знайти слова, щоб пояснити свої почуття. Коли Меланія поділилася з ним розмовою з Матвієм, він уважно слухав. Він не перебивав, лише інколи кидав погляд, наповнений розумінням.

— Меланіє, — сказав він після того, як вона закінчила, — я давно здогадувався, що ти не зможеш залишити це місце. І я тебе підтримую. Не бігай від себе. Ти маєш знайти свій шлях тут, серед своїх коренів.

Ці слова прозвучали як спокійне підтвердження того, що вона робить правильний вибір. Меланія подивилася на нього і відчула, як її серце розцвітає від його підтримки. Вона не була одна. І навіть якщо її шлях був важким і болючим, вона тепер мала впевненість у тому, що це було її рішенням. І що вона йшла туди, де справжня сила і справжнє життя.

— Дякую, — прошепотіла вона, — за те, що ти є.

Марко усміхнувся, і вони йшли разом, крокуючи в напрямку лісу, де її сила тільки починала розцвітати.

Ліс був тихий. Здавалось, що кожен його куточок дихає в унісон з її власним серцем, що биття якого тепер теж було частиною цієї землі. Меланія йшла, спостерігаючи, як відблиски сонця танцюють на листі, а тіні, що повільно розростались, створюють дивні візерунки на землі. Її кроки стали впевненішими, а серце — спокійнішим. Все навколо нею змішувалося в єдиний пейзаж, де магія природи і її нові сили не лише перепліталися, а й ставали невід’ємною частиною її самого існування.

— Це твоя сила, — сказав Марко, йдучи поруч. Він завжди був близько, завжди готовий допомогти, але більше не був тим, хто вказував шлях. Меланія тепер була готова до цього сама.

— Я відчуваю її, — тихо відповіла вона. — Вона тут, усюди навколо. Але ще не знаю, як її правильно використовувати. Як не загубитись у цьому.

Марко замовк, даючи їй можливість пережити свої емоції, поки вони йшли серед величних дерев. Він знав, що її шлях тільки починається, але вже зараз Меланія виглядала як інша людина — та, яка може бути вільною і сильною. Її магія була частиною її душі, але відтепер вона мала вчитися керувати нею, щоб не втратити себе в її безмежних можливостях.

Вони дісталися до старої печери, яку Меланія добре пам’ятала з дитинства. Тут її родина часто збиралася на таємничі обряди, і хоча вона багато чого не розуміла, атмосфера цього місця завжди залишала у ній відчуття чогось потужного та магічного. Зараз, коли її зв’язок з цією землею став міцнішим, вона відчувала, що саме тут її сила буде розкриватись.

— Це місце, — мовив Марко, стоячи біля входу в печеру. — Тут твої корені. Тут ти маєш знайти відповіді на всі питання, що хвилюють тебе.

Меланія кивнула і ступила всередину. Повітря в печері було прохолодним, а запах вологи і землі змішувався з чимось дуже давнім. Вона почала йти повільно, дозволяючи кожному кроку занурювати її в тишу, де вона могла почути тільки себе.

Вона відчула, як її серце прискорюється, а руки починають тремтіти. Вона була готова до змін, але цей момент все одно здавався величезним і важким. Її кроки відбивалися в кам’яних стінах, і тут, на самому глибинному рівні печери, Меланія раптом зупинилася. Вона відчула його — той самий камінь, що подарувала їй тітка, — він був ближче, ніж вона думала.

— Камінь… — прошепотіла вона, відчуваючи, як його енергія наповнює її зсередини.

Раптом світло в печері загорілося яскраво, і Меланія зрозуміла, що камінь у її руці почав світитися. Золотисте сяйво охопило її, і вона відчула, як весь її організм відгукується на його енергію. Це було наче її внутрішній світ розцвітав, набираючи нової сили.

Марко спостерігав за нею, його очі були зосереджені, але він не переривав цей момент. Він знав, що Меланія повинна пройти цей етап самостійно.

— Що це значить? — запитала вона, коли відчула, що її сила стала набагато потужнішою.

— Це твоє пробудження, — відповів Марко. — Тепер ти знаєш, що ти маєш всередині себе. Це твоя сила, твоя спадщина. Ти маєш вибір — використовувати її на добро чи на зло. Але пам’ятай: сила без контролю може стати небезпечною.

Меланія закрила очі і знову відчула цю енергію, що циркулює в її тілі, розливається по венах. Вона зрозуміла, що її сила — це не тільки дар, але й велика відповідальність. І хоча зараз все було новим і незнайомим, вона відчула, як цей шлях виводить її на новий рівень.

— Я готова, — сказала вона, коли відкрила очі і зустріла погляд Марка. — Я готова прийняти свою силу і використовувати її правильно.

Марко усміхнувся. Це було не просто рішення — це був перший крок у нову реальність для Меланії.

— Це лише початок, — сказав він. — Ти будеш відчувати її силу з кожним днем все більше. Але зараз твоя справжня битва — це знайти баланс і не заблукати.