Ненсі Спрінгер - Енола Голмс. Справа про зникнення маркіза, Ненсі Спрінгер

турнюр. — Чомусь для нього було цілком пристойним вимовляти це слово. — Це як у тій історії, де канібал запитав дружину місіонера: «У вас усі жінки такі деформовані?» Що ж, одному Богові відомо, чому жінки так себе прикрашають. Примхам слабкої статі складно знайти логічне пояснення. — Шерлок знизав плечима та змінив тему. — Еноло, за годину я повертаюся до Лондону та розшукував тебе, аби попрощатися і сказати, що мені було надзвичайно приємно побачити тебе після стількох років.　

Із цими словами він простягнув мені руку. Звісно, на ній була рукавичка. Якусь мить я лише спантеличено дивилась на брата, не в змозі зронити ані слова.　

— Майкрофт побуде тут ще кілька днів, — продовжив Шерлок. — Схоже, його не надто хвилюють справи в улюбленому клубі «Діоген».　

Я хапнула ротом повітря, аби вичавити із себе бодай якісь слова, та нарешті запитала:　

— А що ти робитимеш у Лондоні?　

— Подам запит до Скотленд-Ярду. Перевірю списки пасажирів у пароплавних компаніях, щоб знайти там жінок, які подорожували самі. Хтозна, може, наша мати подалася на південь Франції або до якоїсь мекки художників… Чи вирішила піти на прощу до святині суфражисток… — Шерлок не зводив із мене прискіпливого погляду. — Еноло, ти більше часу проводила з матір’ю. Як гадаєш, куди вона могла податися?　

Мені не вчувається? Славнозвісний Шерлок Голмс цікавиться моїми припущеннями? Та насправді жодних здогадок у мене не було. Зрештою, я була лише звичайним і не надто кмітливим дівчам. Відчуваючи, як кров знову зрадливо приливає до мого обличчя, я заперечно похитала головою.　

— Що ж, констеблю так само нічого не відомо про її місцезнаходження, тож мені час їхати.　

Шерлок підвівся і торкнувся капелюха в прощальному жесті.　

— Бережи себе, — промовив він наостанок. — Наразі немає жодних доказів, що із матір’ю трапилося щось лихе.　

І, розмахуючи своєю тростиною, він велично піднявся вгору, неначе крокував мармуровими сходами в лондонському палаці. Діставшись до верхівки, він здійняв угору тростину, махнув нею на прощання, навіть не повернувшись до мене, і поквапився до будинку. Поруч підтюпцем біг наш собака.　

Я дивилася вслід братові, аж поки він не зник　 за деревами, — вглядалася так, немов достеменно знала: хоч і не з його вини, наступна розмова у нас відбудеться ще не скоро.　

Повернувшись до будинку, я одразу кинулася на пошуки предмета, який Лейн чемно назвав «підкладкою для суконь». Натрапила я на нього саме там, де недбало й залишила, — у великій вітальні. Я ніяк не могла второпати, чому мама залишила цю легку, як пір’їнка, подушечку на комоді, і не підклала під сукню. Міркуючи над цим, я взяла турнюр і пішла з ним до маминої спальні, аби вона знайшла його там, де облишила, якщо колись…　

Повернеться?　

Проте зараз не було жодних причин сподіватися на її повернення.　

Зрештою, вона зробила свій вибір. Ніхто ж не примушував її йти. Пірнувши в цупкі обійми дерев’яного крісла в коридорі, я розляглася на колючій підкладці з кінського волосу. Так минуло чимало часу.　

Нарешті я підвела голову. Сердито зціпивши зуби, я вирішила помститися. Якщо мама мене покинула, то я можу без докорів сумління оглянути її покої.　

Це раптове рішення було частково спричинене моєю нудьгою, а почасти викликане необхідністю. Моя сукня скидалася на брудне ганчір’я, тож треба її змінити. Я, звісно, мала декілька інших сукенок, однак якщо раніше вони були білими, то зараз радше нагадували жовто-зелене дрантя, замащене брудом і травою. Варто вибрати щось із маминого гардеробу.　

Я поволі піднялася нагору до маминих покоїв і повернула ручку.　

Проте двері не відчинилися. Замкнено.　

От невдалий день! Я неквапно підійшла до сходів, перехилилася через поруччя й роздратовано гукнула:　

— Лейне!　

— Ш-ш-ш! — Дивовижно: дворецький міг бути де завгодно між дахом і льохом, проте вигулькнув прямісінько з-під сходів. Приклавши палець у білій рукавичці до губ, він прошепотів: — Міс Еноло, містер Майкрофт саме задрімав.　

Я невдоволено закотила очі й жестами покликала Лейна на другий поверх. Щойно він опинився поруч, я тихенько сказала:　

— Мені потрібен ключ від матусиних покоїв.　

— Містер Майкрофт розпорядився замкнути всі кімнати.　

Здивування взяло гору над моїм роздратуванням.　

— І навіщо?　

— Міс Еноло, я не маю права розпитувати.　

— Гаразд. Зрештою, мені не потрібен сам ключ. Просто відімкніть двері.　

— Я мушу спитати дозволу в містера Майкрофта, міс Еноло. Та, якщо його зараз збудити, це йому навряд чи сподобається. Містер Майкрофт розпорядився…　

Містер Майкрофт те, містер Майкрофт це… Чому б містеру Майкрофту трохи не охолонути й не прийняти крижаний душ? Стуливши губи, я простягнула Лейнові мамину підкладку для сукні.　

— Я мушу покласти це на місце.　

Лейн миттєво почервонів по саме волосся. Мене це неабияк потішило, адже я ще ніколи не бачила, щоб дворецький так ніяковів.　

— Навіть більше, — я намагалася говорити якомога лагідніше крізь зціплені від роздратування зуби, — я хочу пошукати в маминій шафі якесь пристойне вбрання. Якщо я вийду на вечерю у цій сукенці, невдоволенню містера Майкрофта не буде меж. Боюся, в нього ротом піде піна. Тож відімкніть двері.　

Більше вмовляти Лейна не довелося. Втім, ключ він мені так і не віддав і стовбичив коло відчинених дверей, чекаючи на мене.　

Сповнена духу авантюризму, я дозволила собі насолодитися перебуванням у матусиних кімнатах. Оглядаючи сукні, я мала час дещо обміркувати. Замкнені двері до маминих покоїв, вхід лише з дозволу Майкрофта — раніше про таке не могло бути й мови.　

Цікаво, чи мама залишила десь власний ключ від кімнат?　

Ця думка мене злякала. Якщо матінка таки планувала повернутися (адже вона не взяла з собою одягу про запас!), їй потрібно було взяти ключ із собою.　

Отже, якщо ключ залишився десь тут — то пояснення буде доволі простим.　

Мені знадобилося кілька хвилин і чимало зітхань, аби нарешті визначитися з одягом та перевірити мамин костюм для прогулянок, який висів на дзеркалі.　

Ключ я знайшла одразу в кишені маминого жакета.　

Чомусь невеличкий ключ став у моїй долоні величезним тягарем. Я пильно роздивлялася його, неначе ніколи досі не бачила. Овальна голівка з одного боку стрижня, зазубрений прямокутник — з іншого. Дивний, холодний, металевий предмет.　

Отже, мама не збиралася повертатися.　

Ця ненависна металева дрібничка несподівано стала моїм найціннішим скарбом. Міцно стиснувши ключ у долоні, я накинула на руку одну з маминих суконь, аби приховати свою знахідку, і спокійно вийшла з кімнати.　

— Усе гаразд, Лейне, — люб’язно звернулася я до дворецького, спостерігаючи, як він замикає двері.　

За вечерею Майкрофт поводився підкреслено стримано й ані словом не прохопився про мою позичену сукню —