Ненсі Спрінгер - Енола Голмс. Справа про зникнення маркіза, Ненсі Спрінгер

вільне, легке та красиве вбрання, що відкривало мою шию, проте висіло на мені, неначе ганчірка на мітлі. Попри те що ми з мамою були однакового зросту, мені бракувало її жіночних форм, тож для кожної події я обирала вбрання за кольором — наприклад, персикове з кремовим відтінком, яке я просто обожнювала, — а не за тим, як воно на мені сидить. Ця сукня неприємно тягнулася по підлозі, проте приховувала мої дитячі чобітки. Навколо мого прямого, неначе жердина, тулуба я обв’язала стрічку, аби створити хоч якийсь натяк на талію. Я наділа кольє та навіть спробувала причепурити волосся, хоча оту незграбну каштанову копицю навряд чи можна було назвати гарною зачіскою. Я скидалася на дитину, яка бавилася в переодягання, і чудово це усвідомлювала.　

Очевидно, Майкрофт, попри його чемне мовчання, був не в захваті від мого вигляду. Щойно нам подали рибу, він почав розмову:　

— Я випишу з Лондону швачку, аби пошити тобі пристойне вбрання.　

Я мовчки кивнула. Мені й справді не завадили б кілька нових суконь. А якщо одяг мені не сподобається, я завжди зможу перевдягнутися в улюблені бриджі, щойно Майкрофт перестане за мною наглядати. Я відповіла:　

— У Кайнфорді теж є швачки.　

— Я знаю. Проте лондонська швачка краще знає, який одяг доречний для навчання в пансіоні.　

Що він має на увазі? Я намагалася говорити якомога спокійніше і впевнено:　

— Я не піду до пансіону.　

Майкрофт терпляче заперечив:　

— Звісно, що підеш, Еноло. Я вже надіслав запити до кількох чудових закладів для юних леді.

Авжеж, матінка розповідала мені про такі заклади! Випуски журналу «Раціональне вбрання» аж кишіли дописами про те, як сформувати фігуру «пісочний годинник». В одному з таких пансіонів директорка міцно затягувала корсета на кожній новій учениці. Дівчата змушені були носити їх повсякчас — і вдень, і вночі, під час сну чи активності. Зняти корсета дозволяли лишень на одну годину на тиждень для «гігієнічних процедур», аби дівчина могла прийняти ванну. А затим їй доводилося вдягати новий, ще тугіший. Вихованки таких закладів не мали змоги вільно дихати й через найменше хвилювання могли зомліти. Чомусь цих вимучених дівчат уважали «просто чарівними». Ба більше, корсет сприймали як неабияку чесноту, адже він був тим «всюдисущим наглядачем, що змушував дівчат вправлятися у витримці». Іншими словами, нещасна жертва корсета не мала ані найменшої можливості зігнутися або розслабитися. Моя матінка носила корсети з китового вуса, проте сучасні корсети були настільки довгими, що їх мусили виготовляти зі сталі, інакше вони ламалися. Вони були дуже жорсткими, що часто спричиняло зміщення внутрішніх органів та деформацію грудини. Хоч вірте, хоч ні, але в однієї дівчини через носіння корсета ребра прокололи легені, що призвело до передчасної смерті. Перш ніж покласти нещасну до труни, її талію поміряли — лише тридцять вісім сантиметрів.

Усі ці думки шугали шуліками в моїй голові, допоки мене не привела до тями виделка, що з гучним брязкотом упала на мою тарілку. Вкрай вражена всім, що сталося останнім часом, я не могла повірити в те, які жахіття чекали на мене попереду. І хоча все в мені клекотіло від обурення, я не наважилася суперечити братові. Обговорювати з чоловіком такі делікатні жіночі теми просто непристойно. Тож мені лишалося тільки жалібно хапати ротом повітря:　

— А як же мама…　

— Наразі нічого не вказує на те, що матір скоро повернеться. А я не можу залишитися тут назавжди.　

«Хвала небесам», — подумала я.　

— Ти ж не можеш скніти тут на самоті, правда ж, Еноло?　

— А хіба містер і місіс Лейн не залишаться в маєтку?　

Майкрофт насупився й відклав ножа, яким щойно намащував хліб маслом.　

— Звісно, вони нікуди не подінуться. Однак хіба звичайні слуги можуть забезпечити тобі пристойне виховання та нагляд?　

— Я лише хотіла сказати, що мамі не сподобалося б…　

— Матір уже довела свою безвідповідальність щодо твого виховання, — несподівано тон Майкрофта став гострішим за лезо ножа для масла. — Що з тебе виросте, якщо ти геть нічого не досягнеш, не станеш частиною спільноти, не будеш справжньою леді? Тобі не вдасться знайти своє місце в суспільстві, а твої шанси на успішний шлюб…　

— …практично нульові, — завершила замість нього я, — оскільки я дуже схожа на Шерлока.　

Гадаю, моя відвертість заскочила його зненацька.　

— Моя люба дівчинко, — його голос одразу став лагіднішим, — це скоро зміниться, ти змінишся.　

Аякже, завдяки безкінечному сидінню за піаніно з книгами на голові. Щодня я муситиму терпіти нові тортури, носити корсети та підкладки для суконь, а ще накладне волосся. Звісно, брат ні слова про це не зронив, а натомість підсумував:　

— Ти походиш зі шляхетної родини, і з невеличкою допомогою зможеш стати гідною представницею нашої сім’ї.　

І я не витримала:　

— Я ніколи не була гідною нашої сім’ї та назавжди залишуся ганебною плямою на її репутації, а тому нізащо не відвідуватиму жодних закладів для юних леді.　

— О ні, будеш.　

Свердлячи одне одного поглядами у сутіні їдальні, ми кинули всі спроби вдавати, буцімто досі захоплені вечерею. Ми з Майкрофтом знали напевно, що містер і місіс Лейн уважно прислухаються до нашої розмови, проте цієї миті нам обом було байдуже.　

Я підвищила голос:　

— Ні! Якщо потрібно, знайди мені гувернантку, але я нізащо не піду до так званого пансіону. І ти не зможеш мене примусити.　

Хоч Майкрофт намагався говорити якомога лагідніше, та його слова ранили в самісіньке серце:　

— Помиляєшся. Можу. І я саме так і зроблю.　

— Що ти зробиш? Закуєш мене в кайдани, аби туди доправити?　

Майкрофт невдоволено закотив очі.　

— Ну точнісінько як матір, — звернувся він у порожнечу, а потім зміряв мене таким багатостраждальним та водночас поблажливим поглядом, що я заціпеніла. Силкуючись добирати найлагідніші слова, на які він був спроможний, Майкрофт додав: — Еноло, насправді я маю цілковито законну владу над тобою та нашою матір’ю. Якщо захочу, то я можу замкнути тебе в кімнаті, аж поки до тебе не повернеться здоровий глузд. Або ж добитися свого будь-якими іншими способами. Ба навіть більше, оскільки я твій старший брат, то несу ще й моральну відповідальність за тебе. Цілком очевидно, що ти й так надто довго була позбавлена належного нагляду. Можливо, я з’явився саме вчасно, аби не дати тобі остаточно зруйнувати своє життя. Ти муситимеш робити те, що я скажу.　

Саме тієї миті я ясно зрозуміла, як увесь цей час почувалася мама після батькової смерті. Чому вона не поспішала ані навідуватися до моїх братів у Лондон, ані запрошувати їх до Ферндел-Холу і чому постійно виманювала гроші у