Mira - Смарагдові крила , Mira

Минають роки. Магія, що колись важко обвивала цей світ, тепер стала частиною його щоденного життя. Вона стала такою ж природною, як і вітер, що шепоче серед дерев, або місячне світло, що тихо пливе по водах озера. І хоча багато що змінилося, одне залишалося незмінним — Аеліта і Арден були разом.

Аеліта, тепер вже не просто учениця, а мудра і могутня відьма, що здобула репутацію серед магів і драконів. Вона зберігала знання про стародавні магії, але її справжньою силою ставала гармонія з природою і світом, що був навколо. Вона була на чолі нової спільноти, де магія не була знаряддям влади, а швидше — даром, яким можна ділитися з іншими.

Арден, що відкидав своє минуле, став не тільки захисником нової землі, а й її справжнім правителем. Дракон зі смарагдовими крилами, який колись вважав себе проклятим, тепер був символом надії. Він керував не лише своїм народом, а й усіма іншими істотами, створюючи мир у світі, де магія і природа жили в злагоді.

Вони часто зустрічалися в старій лісовій галявині, де все почалося. Тут, під розлогими деревами, що обвивалися магічними вінами, вони тихо розмовляли, згадуючи події, які змінили їхні життя назавжди. Тут Аеліта відкривала нові таємниці магії, а Арден ділився своїми мріями про майбутнє, яке вони разом будували.

Але це була не просто розмова між магією і драконовою силою. Це була історія кохання — кохання, яке витримало час, труднощі і всі випробування. Кохання, що пройшло через спокуси темряви і знову стало світлом.

Аеліта подивилася на нього, і в її очах було відображення цілої вселеної. Це не було лише коханням між відьмою та драконом. Це було коханням між душами, що знайшли одна одну у світі, де магія і природа зливаються в єдину гармонію.

— Разом ми змінюємо світ, — сказала вона тихо, більше для себе, ніж для нього. — І кожен день — це новий початок.

Арден посміхнувся, піднімаючи свою руку, яка раніше була такою великою і грізною, і обережно торкнувся її долоні.

— А ти моя найбільша сила, Аеліто, — відповів він, і його слова линули по вітру, як шепіт, що охоплює все навколо.

І вони залишилися там, на галявині, серед тиші і магії, знаючи, що їхній шлях не закінчиться ніколи. Адже кохання, яке змінює світ, живе вічно.

Кінець