Mira - Смарагдові крила , Mira

Небо над долиною темнішало з кожною хвилиною, вітер бив у обличчя, несучи із собою запах грози. Аеліта поспішала вузькою лісовою стежкою, щільніше загортаючись у плащ. Її наставник, старий маг Крейд, попереджав про магічну бурю, але вона не очікувала, що вона почнеться так раптово.

— Дивно, — прошепотіла вона, зупиняючись, аби вдихнути ковток повітря. — Магія тут надто сильна.

Вона простягнула руку вперед, відчуваючи, як енергія вібрує у повітрі. Листя дерев світилися слабким зеленим світлом, і кожен порух вітру здавався шепотом стародавніх заклять.

Раптом щось змусило її обернутися. Позаду почувся тріск гілок.

— Хто тут? — запитала вона, намагаючись здаватися сміливою.

Відповіді не було. Тільки буря набирала сили. Земля затремтіла, і перед нею з’явилася величезна фігура. Її очі розширилися, коли вона побачила, як із тіні виходить дракон. Його чешуя блищала, наче дорогоцінні камені, сяючи смарагдовим світлом навіть у густій темряві.

Дракон зупинився за кілька метрів від неї, його очі — глибокі, мов бездонні озера — дивилися прямо на неї. Вона відчувала не страх, а якусь дивну тягу, ніби цей погляд уже колись пронизував її душу.

— Не бійся, — пролунало раптом у її голові.

— Хто ти? — голос її здригнувся, хоча вона намагалася виглядати впевнено.

Дракон зробив крок вперед, але замість гігантської істоти перед нею опинився чоловік. Його смарагдово-зелені очі залишилися такими ж, як у дракона, але тепер він виглядав як звичайна людина. Високий, з темним волоссям, що розвівав вітер, і простим, але елегантним одягом.

— Моє ім’я Арден, — сказав він. Його голос був м’яким, але з нотками сили. — І, здається, ми обидва потрапили у цей хаос не випадково.