Марина Орєхова - Заступниця Баби-Яги, Марина Орєхова

Аж раптом перед собою бачу знов той самий пейзаж… Неймовірно…

— Якась магія… Знесилена від бігу, сідаю на східцях будиночка, щоб перевести дух. За хвилину до мене приєднується жихарка, що вийшла з хатинки.

— Я ж казала… Ви тепер заступниця Берегині лісу, доки вона у відпустці.

— І що мені робити?

— Вдавати із себе могутню відьму… І триматися… Якщо пощастить, залишитеся живою. Якщо сильно пощастить, то дочекаєтесь повернення Ядвіги Деянівни, і тоді ліс відпустить вас назад – до людського життя.

— Отакої…. — бурмочу я, намагаючись повірити в те, що зі мною трапилося, але мозок вперто відмовляється…

Щось не дуже це все схоже на галюцинації. Якось аж занадто все реалістично. А що як вона каже правду? А що як я дійсно в Зачарованому лісі? Може, справдилося те, про що я мріяла в дитинстві? Я ж обожнювала все магічне, історії про відьом та чари. А ще різні казки. І про Бабу Ягу теж. Що як це все не казки, а правда? І Баба-Яга, а точніше Ядвіга, існує насправді, разом із лісом, жихарками та усім іншим? Що ж мені робити? Ой лишенько… Схоже, поки що треба грати за правилами цієї гри, симуляції чи галюцинацій – хай би що це не було. Можливо, це допоможе мені прийти до тями. Точно. Діятиму за обставинами, прийму все як є поки що, а там далі розберемося… Отже, вдих. Треба лишень місяць якось протриматись і не померти бажано. Види-и-их. Наче не так і складно звучить. Вдих. Вирішувати конфлікти монстрики мене навчили. За порядком теж якось встежу, таємниці берегти вмію. Види-и-их. Все буде добре. Можливо… Втираю сльозу, в’язку та гарячу.

— Богданчику, якщо ти чуєш мене, допоможи… Я знаю: ти тепер мій янгол-охоронець…

Дерева відгукнулися шурхотом, легкий вітерець обійняв мої плечі. Він чує. Він допоможе. Я впораюся із цим.