Arachne - Страж ЗабутоЇ Клятви , Arachne

Коли перші звуки бойових рогів пролунали вночі, село ожило. Люди вибігали зі своїх будинків, мисливці та воїни спішно готувалися до оборони, але Огр бачив у їхніх очах страх і безпорадність. Вони знали, що проти такого ворога мало шансів.

Огр повільно підійшов до Люцію, який був на головній площі, даючи останні розпорядження магам та воїнам. Старійшина обернувся до Огра, його обличчя було блідим, але сповненим рішучості.

- Вони прийшли, - сказав Люцій, його голос тремтів. — Ми не можемо впоратися з ними без тебе.

Огр кивнув головою. Він знав, що заради порятунку села йому доведеться використати свою силу. Але всередині нього все ще жив страх — страх втратити контроль, страх знову стати тим, ким він був тієї ночі, коли зруйнував свій рідний дім.

Коли орки підійшли до стін села і почали атаку, Огр відчув, як друк на його тілі починає тремтіти. З кожним ударом по захисних бар'єрах села, з кожним криком вояків, що воювали, його внутрішній звір, його лють, почала прокидатися. Магічні заклинання, якими старійшини стримували його силу, почали тріскатися, наче скло під тиском. Огр відчув, як його кров закипає, м'язи напружилися, а зір почав темніти від гніву, що охоплює його.

Але він все ще чинив опір. Він знав, що якщо дозволить своїй люті взяти гору, він може не тільки знищити ворога, а й зруйнувати село. Усередині нього точилася страшна боротьба: його людська сторона боролася з первісною люттю, яка рвалася назовні.

Однак коли орки прорвали перші лінії оборони та увірвалися до села, Огр зрозумів, що вибору більше немає. Він побачив, як люди, яких він поклявся захищати, вмирають. Вигляд крові, страх в очах тих, хто довіряв йому, і вогонь, що охопив удома, змусили його ухвалити рішення.

У той момент, коли орки прорвалися через центральні ворота, друк на тілі Огра не витримав. Вона зламалася з оглушливим тріском, і Огр відчув, як вся його сила, вся його лють, яку він стримував так довго, вирвалася назовні.

Сила, замкнена всередині Огрома всі ці роки, наринула на нього як хвиля. Його тіло миттєво перетворилося: м'язи налилися нелюдською силою, його зростання збільшилося, а очі засвітилися криваво-червоним світлом. Він відчув, як вся його стримувана лють, його руйнівна енергія захопила його розум.

Але цього разу Огр не втратив себе повністю. Він знав, що має використовувати цю силу не для руйнування, а для захисту. То був його останній шанс. Він усвідомлював, що коли піддасться темряві всередині, то ніколи не повернеться до колишнього життя.

З ревом, що потряс усе село, Огр кинувся в бій. Орки, побачивши чудовисько, на яке він перетворився, відступили, але було пізно. Огр, наче втілення самої люті, прорвався через їхні лави. Кожен його удар був нищівним: його кулаки міняли броню орків, як папір, а кожен помах його руки відправляв ворогів у політ.

Огр більше не відчував болю. Він був бурею, непереборною і всепоглинаючою. Орки намагалися битися, але ні магія, ні зброя не могли зупинити її. Здавалося, що саме повітря навколо Огрома розжарене від його люті, а земля під його ногами тремтіла.

Огр боровся не лише з ворогами, а й із самим собою. Кожну секунду він відчував, як розум починає затуманюватися, як його лють стає все важче контролювати. Але щоразу, коли пітьма намагалася захопити його, він згадував про мешканців села. Він бачив обличчя тих, кого заприсягся захищати: дітей, старих, молодих мисливців, які дивилися на нього з надією.

Він знав, що коли піддасться, то зруйнує все, що намагався захистити. То був не просто бій за село — це була його остання битва за самого себе.

Бій за Тихолісся був у самому розпалі. Огр руйнував ворогів одного за одним, його кулаки і молот розривали стрій орків з нелюдською силою. Поле битви вирувало криками та звуками сутичок: орки атакували, люди захищалися з останніх сил. Село палало у вогні, і здавалося, що весь світ зосереджений на цьому крихітному клаптику землі.

Але ось, коли Огр поламав останнього з передових воїнів ворога, в повітрі повіяло крижаним холодом. Вітер, ніби передчуваючи нове зло, завив із новою силою. Огр відчув, як навколо нього наростає морок, що згущується з кожною секундою. Він підвів голову і побачив, як попереду, серед орків, що відступають, з'явився їхній ватажок командир, оточений тінями, майстер темної магії.

Командир армії орків був високим і потужним орком, його шкіра була кольору обсидіана, а очі світилися похмурим червоним вогнем. Його обладунки були прикрашені магічними символами, що світилися тьмяним зеленим світлом, а в руках він тримав величезний клинок, покритий темними рунами. Він йшов прямо до Огра, і кожен його крок віддавався в землі гулкою луною, наче сама земля відчувала наближення зла.

— Ти той, про кого шепотіли вітри, — промовив командир, його голос був глибоким і грізним, наче гуркіт грому. — Той, хто насмілився стати на шляху моєї армії.

Огр дивився на нього з ненавистю, відчуваючи, як у його грудях починає підніматися та сама сила, яку він так довго стримував.

— Я захисник цих людей, — гаркнув Огр. - І ти не пройдеш далі.

Командир орків усміхнувся, піднявши свій клинок.

— Ти лише інструмент темряви, такий самий, як і я. Твоя сила належить їй, і ти не зможеш контролювати її. Скоро ти зрозумієш, що немає сенсу боротися. Я допоможу тобі звільнитися від кайданів!

З цими словами командир орків різко змахнув своїм мечем, і темна магія вихором вирвалася з його зброї, прямуючи прямо на Огра. Це була не просто атака темрява буквально намагалася поглинути його. Огр ледве встиг відскочити убік, коли магія промайнула повз, залишивши на землі глибокі тріщини.

Не гаючи часу, Огр кинувся в атаку. Він стрибнув уперед, розмахуючи своїм молотом, спрямовуючи його на командира. Удар був настільки сильний, що повітря навколо нього завібрувало, а сама земля під ногами затремтіла. Але командир виявився швидким. Він підняв свій клинок і з легкістю відбив удар, його обличчя не виражало ні краплі страху.