Алюшина Полина - Шлях Королеви, Алюшина Полина

Ранок у замку Скаїра почався не найкращим чином. До зникнення його людської служниці додалася звістка про стражників, які загинули невідомо від чого цієї ночі в Ларбоні. Дві маніпули зникли без сліду за одну ніч, ніби справжній вогняний дракон ожив з оповідань старців, які бачили ще велику війну, і знищив ворогів своїм полум’яним диханням.

Владика ночі був невдоволений таким розкладом, від чого постійно випускав зі своїх широких ніздрів повітря. Його більше хвилювала смерть маніпул, ніж якась служниця. Смерть стількох солдатів вводила імператора в ступор, що ще більше дратувало демона.

- Ваша Величносте! Маніпула, що Ви послали за служницею, і варта в Ларбоні загинули. Лише один із них неймовірним дивом залишився живим. Йому є про що з Вами поговорити! – Промовив сивий дворецький, стоячи на одному коліні перед своїм паном на червоному шовковому килимі, що тягнувся від головних дверей до самих ніг гегемона Нарімської імперії. Демон повільно звів очі на дворецького. У ньому повільно закипала лють.

 - Нехай увійде. - Прогарчав Скаїр. Двері тронної зали відчинилися. Маленький демон, чия броня була зламана на шматки, увійшов до зали і тут же заплющив очі. Зі стелі звисали майже прозорі, сяючі від сонячних променів, свічники. Такого ефекту вимагали від архітекторів дракони, коли планувалося будівництво замку. Різка зміна освітлення для того, хто входив у залу, створювала ілюзію божественності правлячих.

Демон, повільно просуваючись у незвично яскравому приміщенні, сильно шкутильгав. Коли він досяг височини перед троном, він зігнувся і став на одне коліно. Його темна шкіра сильно обгоріла, на лівій лапі виступала біла кістка ступні. Шолом був пронизаний тріщинами, руки тремтіли і здавалося, ніби солдат ось-ось випустить останній подих і впаде в небуття. Підняв очі на повелителя, який сидів на золотому троні у вигляді великого ельфійського дерева зі смарагдовим камінням замість листя,  тут же їх опустив, дивлячись на таку ж золоту, як і трон, підлогу.

 - Ваша Величносте! Прошу вибачити мене за такий непристойний вигляд, у мене не було часу привести себе до ладу. - Ледве витягнувши з себе вибачення, звернувся до короля демон.

 - Можеш не хвилюватися щодо цього. Ти - єдиний, хто вижив. Чому? – Із підозрою запитав Скаїр.

Демон у відповідь лише повів плечима. Йому ставало щохвилини все страшніше. Моторошно було навіть думати про те, яку звістку йому належить зараз розповісти. Тому солдат усіляко намагався відтягнути цей момент, оскільки король у гніві був непередбачуваний.

- Що ж трапилося з моїми маніпулами? – Змінив тему владика. Він вирішив, що якби цей жалюгідний солдат виявився зрадником, то навряд чи повернувся б у замок. Тому, є причини в чомусь іншому. Але спочатку треба з'ясувати, що ж сталося. - Хто з жалюгідних людей зміг здолати моїх найкращих солдатів?

 - Відбулося пророцтво Нітрил, Ваша Величність! - Видихнув страж, - Новий спадкоємець... народився.

- Як тебе розуміти? Яйце лежить у підземеллі, під потужним бар'єром, який можна відкрити лише за допомогою ключа… Невже? Та служниця... - Відвів погляд Скаїр.

 - Так, мій королю, ваша служниця була там... Саме на її руках лежала дитина... чия сила незабаром може принести кінець демонам. Присягаюсь своєю головою, королю. - Демон схилив ще нижче свою голову, прорізаючи поглядом натерту до блиску підлогу.

- Ні, ні, ні, ні!!! - Король схопився з трону і увірвався до своїх покоїв. Він перевернув усе, але ключів так і не знайшов. Тоді, розлютившись ще дужче, демон спустився в підземелля. Зірвавши перші двері з ланцюгів, він побачив, що другі двері відчинені, а стіл, де під покривалом стільки століть таїлося яйце Нітрил, порожній. Довге чорне пряме волосся владики металося з боку в бік, коли Скаїр заревів на весь замок. Від його рику кам'яні стіни заходили ходуном, скидаючи із себе вікові шари пилу.

 - Будь проклята Нітріл! Будь проклята служниця!!! - Кричав Скаїр, піднімаючи свої руки до грозових хмар, які затягували небосхил своїми масивними, наповненими до краю водою, тілами. Демон від злості тупнув ногою, і нова хвиля пройшлася замком. «Вона спопелила всіх демонів, які загрожували її життю. Але при цьому вбила і всіх інших у місті, які не мали до її затримання ніякого відношення. Вона пам'ятає... пам'ятає все... Пророцтво Нітрил і справді збулося!» - Думав владика ночі, прорізаючи своїми пазурами м'якоть долонь. Демон зігнувся навпіл, нахиливши голову до підлоги. «Чому ж тоді цей солдат залишився живим?» - Промайнуло в голові у короля ночі. – «Єдине, що я можу допустити, то це те, що його душонка не до кінця прогнила». Злість переповнювала імператора настільки, що по всьому підземеллю лунав скрегіт його зубів.

Тим часом Ларбон прокидався в темних хмарах ненависті, які раптом нагрянули на місто. Ранок був холодний і туманний. Маль, сіпнувшись від кукурікання півнів зовні, побачила спину торговця на кухні, встала з крісла, потяглася і пішла до нього. По солодкому запаху випічки було зрозуміло, що хазяїн дома щось готує. Поправивши нарукавники на обох руках і прикривши рота рукою, ельфійка позіхнула:

 - Гредхарде, де Ріель?

– Вона нагорі. - Старий снував по кухні туди-сюди, намагаючись одночасно доглядати за булочками в духовці, готувати нові і заварювати чай. Маль озирнулася. По низу невеликого приміщення були розставлені невеликі шафки, через наполовину відкриті двері яких виднілися каструлі, миски, сковорідки різних розмірів. Зліва від печі розташовувався робочий стіл, вся поверхня якого зараз була засипана мукою. Над столом, на довгих вузьких полицях стояло безліч дрібних скляночок всіляких форм і забарвлень, і тільки господар міг знати, що в кожній з них міститься. Гредхард періодично хапав то одну, то іншу баночку і висипав її вміст у підготовлене тісто. Праворуч від грубки стояла невелика тумба, а поряд із нею стілець.