Олександра Малінкова - За крок від тебе , Олександра Малінкова

ГЛАВА 10

     Макс

- Допоможи мені, досить витріщатися! - вигукує незадоволено Марія, коли розуміє, що самостійно спуститися на землю в неї не вийде.

     “Де тебе вчили манер, дівчино! А де будь ласка? Та не в її випадку, так точно!”

- Легко! - миттєво відповідаю і зсаджую її з байка. 

     Щойно її ноги опиняються на землі, дівчина гордівливо підіймає догори підборіддя і кидається геть від мене!

- Навіжена. -  не можу стримати емоцій я.

- Бовдур. - відповідає мені не менш приязно.

     На цьому і розходимося, як у морі кораблі, в різні боки. Вірніше я підхоплююся, та тримаючи байк за кермо намагаюся дістатися асфальту. Дівчина ж вже давно опинилася на трасі, напевно, зараз шукає поглядом де її власний двоколісний.

    Моє роздратування потроху починає спадати. Та все одно ще й досі всередині продовжую обурюватися, як можна бути такою “відбитою”, і так нерозважливо ставитися до власного життя. 

     Другий раз я пристав на пропозицію друга “відв'язно відпочити на вихідних”, і знову потрапив у ту ж саму пастку. Це ж треба було перетнутися з Машею і цього разу теж. Наче два тижні тому мені було недостатньо її витівок.

    “Черговий раз випускаю крізь пальці виграш, який ось-ось мав опинитися в моїх руках! І все це через незрілий дівочий максималізм та жагу до пригод!”

     Осідлав свого “залізного коня”, надягнув шолом і попрямував туди, звідки почалися перегони. Не маю жодного бажання дізнаватися хто став переможцем на фініші. Або ж плентатися десь у кінці, як повний невдаха.

      За лічені секунди обігнав Марію, додавши газу, понісся по трасі. 

      “Досить з мене сьогодні!”

 

     Маша.

- Полегше! - роздратовано вигукую, вдихаючи густу куряву, від колес Макса, та той навряд чи мене почув.

     Зараз єдине що мене цікавить в якому стані байк Едуарда, та рахунок який він мені виставить за збитки.

     Поряд зі мною зупиняються декілька автівок.

- Машо! Моя юна панно! З тобою все гаразд? - запитує Едік, який аж занадто живо вискочив з першої автівки.

     “То він точно впав на сходах? Щось не дуже схоже!”, - прийшло мені на думку.

- Зі мною все добре! - відповідаю йому мляво.

- Хвала Богу! - той піднімає руки до неба. - Я так за тебе переймався, щойно побачив картинку з дрона. Це чудо, що тебе вчасно врятували!

- Так! - сухо відповідаю, кусаючи губи. - Але ж Ваш байк… Напевно він постраждав. Спочатку його почало кидати зі сторони в сторону, а потім ще й гальма… 

- Облиш! Це такі дрібниці! Головне що з тобою все добре! Тим паче, що мотоцикл застрахований! - заспокоює мене Едуард.

     “Справді, яке полегшення!”

- Його підберуть мої люди і доправлять на СТО. - байдужим тоном промовив він, так наче це копієчна дрібничка.

     Едік відчиняє переді мною дверцята автівки, а потім вмощується поряд.

     В автомобілі крім нас і водія спереду сидить жінка.

- Маріє, це моя помічниця, Ірина. - звертається до мене Едуард.

- Дуже приємно. - киваю я.

- Такий романтичний порятунок. - майже одразу, починає свою пісню Ірина. - Ви вже знаєте хто це був? Так цікаво! - плескає в долоні.

- Геть нічого романтичного. - мене аж пересмикнуло.

     “І де це вона побачила романтику? Нестерпний типчик, який до того ж ще не вміє контролювати свої емоції!”

- То Ви знайомі? - продовжила розпитувати мене помічниця Едіка.

- Ні! - я відвернулася до вікна.

     “Та і брехнею мою відповідь можна назвати відносно! Що я знаю про  Макса, окрім того, що він двічі мене врятував? Більше нічого. От на тому й крапка.”

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍