Кілі Каель - Принади життя чорної відьми, Кілі Каель

- Ну, територію ти, вважай, помітила, - чи кашляючи, чи сміючись, каркав ворон.

Каліста посміхнулася. Вона знала, тепер все місто стоятиме на вухах.

Те, що діялося на цвинтарі, жителі Алоріна запам'ятали на все життя. Під дике виття горгулій, що закликали на допомогу, над могилами та склепами піднімався в небо вихор покликаних душ. Вони розліталися по цвинтарі, затримані риком прокинувшихся горгулій, але невпинно намагалися прорватися. Кам'яні статуї не давали їм розповзатися містом, але покажіть хоч одну душу, яка не намагалася.

Всі маги міста, збиваючи ноги, кинулися на цвинтар, випускаючи силу та накладаючи чари. Так що до ранку, над склепами і могилами нависав величезний купол, що накрив усіх душ, що витали в повітрі. Люди були налякані і схвильовані, не розуміючи, що сталося. Та тільки кожен із них підходив до перешкоди, чекаючи на зустріч із загиблими родичами. Вони говорили невтомно, розповідаючи про зміни і те, що відбулося, про свої сім’ї, плакали і сміялися. І якось так вийшло, що поступово страх пішов, городяни заспокоювалися і раділи можливості поговорити з померлими.

Каліста чекала довго. Годинник пробив полудень, але чорний маг міста так і не з'явився. Не ввійшов у купол, не знешкодив амулети та не заспокоїв горгулій. Не прийшов він і наступного дня.

Щоб не виділятися, відьма навіть ходила до купола подивитися на родичів Хлої. Так минув тиждень. Заклинання вичерпало себе і розчинилося, дозволивши примарам піти з цього світу. Повільно, душі зникали, розвіюючись в повітрі з усмішками на обличчі. Плакали городяни, але із почуттям тихого спокою. Вони змогли сказати все, що не встигли колись, і це був найкращий подарунок для людей, про який вони й мріяти не могли.

Того вечора Каліста посміхнулася, адже її витівка обернулася неймовірним щастям для кожної людини, яка живе в Алоріні. Та тільки тепер вона не могла зрозуміти, де ж ховається чорний маг міста, чаклун це чи відьма, але так темні не поводилися. Тому що є один закон, якому вони підкорялися – чорні завжди охороняли своє місто від зла та нечисті. Хоч би якими були чутки, маги темряви справді харчувалися силою зла, але завжди боролися з нею і знищували. Робота така.

Так що зараз вона була збентежена. Або цього мага поглинула темрява, або він був розумнішим, ніж відьма сподівалася. У будь-якому разі, ясно було одне – діяти відтепер треба було вдвічі обережніше.

Тому, коли наступного ранку в двері постукали, Каліста схопила амулет і клюку, готуючись до чого завгодно. Адже біля її порога стояла істота, яку називали горгулья, ось тільки у своїй людській подобі.