Arachne - Гарбузовий кошмар , Arachne

Бій із духом Паймера закінчився, але це був лише перший крок до порятунку Рейвенсфолла. Місто все ще охоплене хаосом: на вулицях не вщухали гарбузи, що сміються, ожили під впливом демонічної магії. Вони котилися, вибухаючи вогненним світлом, і з реготом переслідували мешканців, перетворюючи веселе свято на справжній жах.

- Це ще не кінець, - важко дихаючи, сказав Джек, дивлячись на зруйноване місто. — Нам треба зупинити ці гарбузи, інакше вони знищать усе.

Сара та Тобі кивнули, розуміючи, що завдання не завершене. Хоча дух Паймера був знищений, його зловісна магія все ще тримала місто з жахом. Єдиний спосіб остаточно зняти прокляття – повернути світло магічної свічки, яка могла б очистити місто та повернути його у нормальний стан.

Вони побігли до центру міста, де хаос, здавалося, був на піку. Гарбузи з палаючими очима і величезними зубастими усмішками носилися всюди, пронизливо сміючись, лякаючи все на своєму шляху. Деякі з них піднімалися в повітря, наче вони були привидами, інші котилися вулицями, підстрибуючи та намагаючись атакувати перехожих.

— Нам треба відволікти їх, доки я не запалю свічку! - крикнув Джек.

- Легко сказати! - Закричав Тобі, відбиваючись від одного з гарбузів, яка підстрибнула і намагалася вкусити його за ногу. Він штовхнув її в повітря, і гарбуз вибухнув із гучною бавовною.

Сара звернула увагу на старий дзвін у центрі площі. Це була одна з найстаріших частин міста, і, за чутками, він мав магічні властивості, привертаючи до себе всі магічні істоти. Вона зрозуміла, що це може бути їхній шанс.

- Джеку! Тобі! Я відволіку їх! — Сара рвонулася до дзвона. Вона залізла на стару вежу і почала дзвонити в дзвін. Звук рознісся по всьому Рейвенсфолу, голосний і чистий, наче час завмер.

Гарбузи почали реагувати. Їхній сміх став ще гучнішим, і вони почали стягуватися до вежі, все прагнучи джерела звуку, ніби їм було нестерпно залишатися на відстані.

- Чудово! - вигукнув Джек, хапаючи магічну свічку і запалюючи її від ліхтаря. У цей момент свічка спалахнула яскравим світлом, яке рознеслося по всьому місту.

Коли світло свічки заповнило простір, гарбузи почали сповільнюватися. Їхній сміх став тихіше, поки не перетворився на тихе шипіння. Один за одним гарбузи лопалися, мов бульбашки, залишаючи за собою тільки темний дим і уламки шкаралупи.

Магія прокляття почала розсіюватися, і з кожною миттю місто ставало все спокійнішим. Пожежні сирени більше не звучали, крики мешканців затихали, і повітря все чистіло, вільніше від темної магії.

Нарешті, коли останній гарбуз зник у хмарі диму, Рейвенсфолл знову поринув у тишу. Джек, Тобі та Сара стояли на площі, витираючи піт з чола і оглядаючи зруйноване, але звільнене місто, вони знали одне — цей Хелловін вони ніколи не забудуть.

Джек, Тобі і Сара стояли в тиші, усвідомлюючи, що вони зробили неможливе.

- Ми зробили це, - прошепотів Тобі, полегшено посміхнувшись.

— І тепер Хелловін може повернутися до того, чим він має бути, — додала Сара, дивлячись на залишки гарбузів, що димляться. - Просто свято.

Місто почало оживати. Мешканці обережно виходили зі своїх будинків, боячись, що жах може повторитися. Але невдовзі вони зрозуміли, що небезпека минула. Діти знову почали бігати вулицями в костюмах, гарбузові ліхтарі знову спалахнули, але вже без зловісних ноток.

Джек підняв магічну свічку на знак перемоги.

— Сьогодні був один із найшаленіших Хелловінів, але ми його пережили, — сказав він, посміхаючись своїм друзям.

— І сподіваюся, наступного разу нам не доведеться битися з гарбузами, — пожартував Тобі, отримавши дружній удар по плечу від Сари.

Хелловін продовжувався, але тепер у більш спокійному дусі. Жителі Рейвенсфолла знову могли насолоджуватися святом, не боячись, що гарбузи раптом оживуть і почнуть їх переслідувати.

Хелловін у Рейвенсфоллі повертався до звичного свята. Місто, яке лише годину тому було охоплене хаосом, тепер потопало у вогнях ліхтарів, м'якому світінні гарбузів та святкових прикрас. Сміх та музика знову заповнили вулиці, де діти в костюмах бігали від дверей до дверей, збираючи солодощі, а дорослі, стримано перемовляючись, спостерігали за ними з порогів своїх будинків. Небо було чисте, і місяць освітлював старі вулички, наче на знак того, що небезпека минула.

Джек, Тобі та Сара повільно йшли головною площею, спостерігаючи, як місто знову оживає. Тепер, коли вони знали, що все було під контролем, кожен подих здавався глибшим, а кроки легшими. Магічна свічка, яка нещодавно врятувала їх від прокляття, стояла посеред площі на старовинній мармуровій колоні, оточена квітами та маленькими гарбузами.

— Це було щось, — нарешті Джек порушив тишу, посміхнувшись. — Ще вчора я думав, що наш найстрашніший момент Хеллоуїна — це хтось придумає найкращий костюм.

- Ага, - озвався Тобі, явно розслаблений, але все ще з легким нальотом напруги. — Але натомість ми мало не стали гарбузовим пюре.

Сара тихо засміялася, потираючи затеклі плечі. — Тепер у нас точно є історія, яку можна буде розповідати кожен Хелловін.

Діти в костюмах вампірів, відьом та супергероїв пробігали повз, не знаючи про те, що сталося цієї ночі. Для них Хелловін залишався тим самим святом — часом веселощів, солодощів і страшних історій, які не мають реальної загрози.

Але для Джека, Тобі та Сари цей день назавжди став чимось більшим. Вони тепер знали, що за всіма легендами та міфами, які розповідали дорослі на ніч, іноді приховувалась реальність, яку не можна було пояснити простими словами. Прокляття, стародавні духи і гарбузи, що сміються, — все це було реально.

Поки вони йшли вздовж вулиці, старенька з пекарні — та сама, що випадково пробудила прокляття — підійшла до них, тримаючи в руках свіжі пиріжки.

— Я не знаю, як вам віддячити, — сказала вона, простягаючи кожному з них пиріг. — Якби не ви, наше місто було б втрачено.

Джек узяв пиріг із вдячною усмішкою, але Тобі, не втримавшись, пожартував: — Сподіваюся, у цих пиріжках немає магії?