Олександр Гребьонкін - Диво - квіти, Олександр Гребьонкін

ІІІ. Краса і аромат колючої троянди

Цього дня Харита прокинулася пізно і швидко підвелася з ліжка. День був похмурий і у вікно постукував дощ. Десь далеко, у глибині дому, хтось тихо грав на скрипці.

Харита відчинила вікно, і свіжі струмені повітря увірвалися до кімнати. Під краплями дощу шелестів квітучий чагарник.

Харита прикрила вікно і відразу помітила нові черевики. Це здавалося чаклунством. Харита обережно взяла один черевик і знайшла в ньому аркушик паперу. У записці, певне написаної Флетчером, було зазначено:

 «Так треба; так добре".

Уся розчервонівшись, Харита надягла черевики з великим полегшенням. Сльози окропили її очі.

- Які гарні, - говорила вона, притупуючи носком, а потім проходжуючись по кімнаті і схиляючи погляд до струнких своїх ніг. — Старі були зовсім непридатні. Значить мені зробили подарунок, як жебрачці? Ні, ні і ще раз ні! Все це від доброго серця, все це торкає, хвилює…

Харита сіла на стілець, прислухаючись до звуків скрипки. Вона не наважувалась тепер зійти вниз.

Вона сиділа і згадувала, як вони з батьком дали згоду ще пожити у Флетчера. Їй було приємно та цікаво у цьому великому будинку.

 Вони сиділи у зручних фотелях в блакитній кімнаті Флетчера і розмовляли.

- Я залишаюся з тією умовою, - заявила Харита, - що мені дадуть роботу.

- Дамо роботу, - усміхнувся Флетчер, - втім, ви самі знайдете її, яку завгодно і де вам захочеться.

- Даремно ви так сказали, - зауважив Ферроль, посміюючись у вуса, - бо Харита - істота діяльна і неспокійна! Вона переб'є багато речей і наробить клопоту всім!

– Клаусе! - вигукнула Харита і з докором подивилася на батька. — Чи добре так говорити?

- Отже, ваше уявлення про себе інше? — іронічно спитав Флетчер.

Ображена Харита випросталась і деякий час мовчала. Обидва чоловіки тихо посміхалися, а вона змусила себе нарешті відповісти:

- Я суджу так: якщо я роблю щось добре, - похваліть мене, а якщо роблю погано, - чи варто звертати увагу?

- Ні, не варто, - поважно сказав Флетчер, кивнувши головою.

- Не варто, - підтвердив Ферроль серйозним тоном.

- Краще я встану і пройдуся, - зітхнула дівчина, - тому що ви обоє жартуєте з мене, а за що?

- За то, - посміхнувся Флетчер. – Просто робіть, що хочете – ви вдома!

Всі ці спогади вихором промайнули в голові дівчини.

Так вона сиділа б довго, якби їй не прийшла розумна думка про рівновагу. Порившись у валізці, Харита одягла ще майже нову світлу блузу, довгу темну «спідницю – олівець», яка добре підкреслила всі переваги фігури. Дзеркало відобразило гарну, струнку дівчину. Волосся Харита ретельно причесала і обв'язала оксамитовою синьою стрічкою. Потім пристебнула до рукавів ажурні нарукавники.

У сусідній кімнаті батька не було. Вона зустріла його на сходах і радісно вітала.

Ферроль з незмінною люлькою в руці оглядав велику вазу з гладіолусами. Побачивши дочку його очі загорілися радістю.

- Яка ти сьогодні особливо красива!

Харита весело показала йому ногу.

- Бачиш? У мене нові черевики,— дзвінко промовила Харита,— вони опинилися в моїй кімнаті із запискою, що вони для мене. Я їх узяла. Чи добре це, тату?

Ферроль дуже здивувався, задумався, але зрештою правильно поставився до вчинку господаря.

- Ну що ж... Він самотня і великодушна людина, а черевики (на жаль!) тобі справді дуже потрібні. Я палко вдячний йому! Гадаю, що коли ми виправимо свої обставини, то подаруємо пану Флетчеру теж якусь приємну річ, а поки не думай більше про це.

- Бідолашний ти мій! — сказала Харита, обіймаючи батька і притискаючись головою до його плеча. — Не можеш мені купити черевиків. Я навіть утомилася, тату; доброта, можливо, більш втомлива, ніж злість. А ти звідки йдеш?

- Ти знаєш, господар добре грає на скрипці. Він мені зараз нагорі грав Баха - це щось чудове, начебто - небо, зірки, храм і квіти - все це разом!

- О, так, я чула, чудова мелодія! Так от виявляється, хто в цьому будинку невидимий скрипаль!

***

Під час сніданку у розкішній світлій їдальні зі срібними приладами та мереживними серветками, Флетчер розповідав про свої улюблені заняття.

- Таким чином – сад, квіти, обрізка винограду – це частина моїх справ. Граю на гітарі, іноді і на скрипці – музика чудово заспокоює мене, піднімає настрій. Люблю також гуляти. Тут неподалік є руїни старого форту Бернґрев. Вони заросли травою і на камінні гріються ящірки, але там якось затишно, таємниче і незвичайно, тож люблю навідуватись туди. Звідти видно якесь особливе море.

- Добре було б туди сходити! - вигукнула Харита.

- Обов'язково вас поведу... Ну що ще? Полюю іноді… У тутешніх лісах біля гір досить дичини. Але тут у мене є суперник – мій друг Генрі Вансульт – справжній пристрасний мисливець.

- Полювання, - це добре, - сказав Ферроль. - Я кілька разів теж був на полюванні, але мене завжди риболовля більше приваблювала. Знаєте, сидиш із вудкою і мрієш зловити найбільшу рибу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍