Олександр Гребьонкін - Диво - квіти, Олександр Гребьонкін

Увійшовши до його кімнати, дівчина взяла штани батька і, задкуючи навшпиньки, пішла.

Коли зачиняла двері, то побачила, що в залі стоїть Абрагам Флетчер і дивиться на неї пильним поглядом.

Харита зніяковіла, швидко згорнула штани і опустилася, а Флетчер підійшов до неї.

- Пане Флетчер, ви ще не спите? - запитала дівчина, тримаючи батьківську річ за спиною.

- Я завжди лягаю пізно. А ви, я так зрозумів, збираєтеся здійснити ремонт? - спитав він, показуючи пальцем за спину Харити.

- Так, ці штани батька ще зовсім нові, але ... на боці трохи розірвалися, та й ґудзик на поясі відірвався. Потрібно заштопати, пришити - нічого не вдієш.

 - Віднесіть їх до себе та поверніться, я хочу поговорити з вами.

- Добре.

Дівчина швидко пішла до себе, а Флетчер стояв, замислившись, тримаючи руки за спиною.

Розгублено глянувши на дівчину, що повернулася, він запросив її пройти на маленький балкон, що виходить в сад.

Ніч шуміла листям і прибоєм, горіла зірками і сяючими комахами, що пролітали повз. Звідси було видно, як далеко за деревами мерехтіло море.

Харита і Флетчер стояли мовчки, вдихаючи сухе прохолодне повітря ночі, що освіжало голову. Нарешті Флетчер наважився:

- Чи сьогодні, чи завтра, але ця розмова потрібна. Справа ось у чому. Я хочу, щоб ви з батьком залишилися тут жити назавжди. Бачите, Харито, я самотній, старий і страждаю, дуже сумую без людей.

Харита здивувалася такій пропозиції. Її руки міцно стиснули перила балкона.

- Дякую вам, - схвильовано промовила дівчина, - але, як ви розумієте, я не можу вирішувати самостійно таке важливе питання.

Флетчер кивнув сивою головою.

- Так, звичайно, поговоріть із батьком.

- Припустимо, що він погодиться. Як же ми житимемо тут у вас? Сумно жити з ласки.

- Жахливо жити з милості, але приємно з дружності, - тихо, але твердо відповів Флетчер.

- Так, ви особлива людина, я це відразу помітила і довіряю вам, - задумливо почала Харита, але вже їй хотілося сміятися від насолоди. — Але ж ви зовсім не знаєте нас, бо тільки один вечір ми тут.

— Небагато часу, щоб відрізнити воду від вина, оленя від кози і золото від міді, — промовив Флетчер. — Швидкість рішення ще не означає його неспроможності.

- А раптом ми злочинці якісь, чи обманщики... Звичайно, цього немає насправді, але...

- Я все бачу, - швидко сказав Флетчер. - Мені здається ви - люди порядні та чисті душею... А зараз... вам час спати... Отже, знову поговоримо вже завтра.

- Я не знаю, що буде, - помовчавши, сказала дівчина, повернувши до Флетчера зворушене обличчя, - але я знаю, що тепер не забуду вас ніколи. Добраніч!