Марк Лапкін - Отець всіх лис, Марк Лапкін

У мішечку залишалося не так багато самокруток, і Чоловік поняття не мав, де дістати ще. Можливо, на Півночі паління давно побороли, і він приречений на божевільні, відчайдушні пошуки не тільки Демона.

Монах не став знущатися і кинув мішечок власникові. Чоловік зловив своє добро на льоту і вдячно кивнув Гуану.

- Ось я тебе і впізнав, - повідомив його Чоловік.  

Йому було жарко всередині аури Гуана. Він зняв із себе куртку і кинув мішечок на неї.

Права рука Людини боліла після невдалого удару, а праве плече і бік після вдалого кидка від монаха. Біль у яєчках не давав нормально дихати.

Обличчя Гуана ж виглядало так, наче він кілька разів вставав позаду коня і був приємно здивований копитам, що розбили йому голову.

- Що це за черепаха, яку тебе попросили перевірити? - перервавши мовчання, запитав Чоловік.

Чернець дістав зі свого сірого мішка білу хустинку і почав витирати кров з обличчя.

- Свята Мата-Мата, - відповів Гуан, продовжуючи очищати свою шкіру.

Сніг навколо нього розтанув і перетворився на воду.

- Кілька років тому в будинку творця, який живе на Півночі, померла черепаха виду мата-мата, - продовжив Гуан. - Після дев'яти років життя, без жодних причин і передумов хижа мата-мата відмовилася їсти рибу, жаб або навіть м'ясо в будь-якому вигляді. Багато років черепаха жила на добавках і не показувала відхилень у самопочутті. Немов вона сама вирішила відмовитися поїдати живих істот. Ти здивуєшся тому, як швидко у Мати-Мати з'явилися послідовники. Люди люблять цю нову Святу.

- Зачекай, - перебив Гуана Людина, - хіба можна тримати рептилій як улюбленців на Півночі?

Закони Отця такі неоднозначні.

- Про черепах? Поняття не маю, - відповів Гуан.

- Навіть серед рівних усе одно знаходяться рівніші, - знову завівся Чоловік. - Слабо віриться, що хижа мата-мата добровільно відмовилася від звичної дієти. Радше творець, який за нею стежив, вирішив усе за неї, - закінчив Чоловік і одразу ж почав нову тему. - З якого ти храму, монах на ім'я Гуан?

Чоловік уривками пам'ятав, що і в його рідному місті були монахи, але точно не в сірих робах.

Гуан закінчив витирати голову і приступив до очищення свого вуха від крові.

- Навіть дикі шакали пару місяців можуть жити, харчуючись лише гарбузом. Ох, гаразд, - закінчив Гуан про Святу черепаху. - Я так розумію, якщо не відповім звідки я, ти знову почнеш мене бити? - запитав Гуан і неприродно розреготався, але не заразив реготом Чоловіка.

Хоча в нього все ж вийшло ще сильніше привернути до себе чоловіка навпроти. Він розповів нову інформацію про шакалів, яку Чоловік ніколи раніше не чув.

Вітер на даху посилився. Служителі порядку та пожежники підозріло довго стягувалися до місця надзвичайної події.  

- Я скажу, - продовжив Гуан. - Храм Ігуана. Дуже далеко на Півдні.  

Забої та тріщини в пальці, плечі й нижньому ребрі затягнулися за час бесіди. Гуан, навпаки, як і раніше, мав поганий вигляд. Внутрішньочерепний тиск робив очі монаха в сірому червоними.

- Ніколи не був у храмі, - повністю залікувавши свої рани, сказав Чоловік.

- Ми й зараз у якомусь сенсі перебуваємо в храмі, - відповів Гуан і показав рукою в напрямку кам'яної черепахи, яку вони залишили позаду себе на даху. - Це місце щодня чує молитви її немолодих мешканців. А з приводу храму Ігуана, можу сказати, що наш храм пристойний. Це прямо ціле містечко, де все, що не робиться, перетворюється на молитву.

Чоловік розсміявся в обличчя Гуану після сказаного.

- Ви, ігуани й черепахи, турбуєтеся одне про одного. «Рептилія солідарність», так би мовити, - продовжив реготати Чоловік. - Ваша свята ігуана теж від чогось свого часу відмовилася? Перестала їсти бадилля гірчиці та ріпи?

- Ігуана? - здивувався Гуан.

- Хвилину тому ти ще був із храму Ігуани, - підмітив Чоловік.

- Ааа, - протягнув Гуан, - ні. Ігуан - це ім'я нашого Святого, якому ми поклоняємося і в усьому наслідуємо. Він ніколи не бачив живої ігуани. Найімовірніше ніколи не бачив, - уточнив монах.  

Чоловік потягнувся рукою всередину мішечка в пошуках своєї самокрутки. Пожежна сирена з боку вулиці лунала дедалі голосніше.

- А як тебе звати? - продовжив Гуан. - І навіщо ти все це тут влаштував? - розводячи руками, запитував сірий монах. - Недобре це все.

- Гуан-Гуан, - нарікав Чоловік. - Я відмовився від свого імені і давно забув його, - відповів він, прикурюючи сигарету.

- Як і багато ченців свого часу, - сказав Гуан і запхнув уже червону від крові хустинку назад у мішок. - Виходить, ти теж монах.

- Можливо, Гуан, - Чоловік кивнув у бік, де на даху лежала статуя Святої Мата-Мате, - можливо, ми всі в цьому світі певною мірою монахи.

Гуан погладив свою чорну борідку, і після того, як думка Чоловіка не прижилася в нього в голові, він продовжив його розпитувати.

- Імені ти свого не сказав. З якого ти храму теж секрет? - продовжував Гуан.