Євгеній Шульженко - Гра почалась 4. Губернатор, Євгеній Шульженко

Дівчата разом засміялись, а хлопці понадувались вмить. Та за хвилину сміялись вже всі разом. День пройшов доволі цікаво, тим більше перемога, якою б вона не була, завжди гріє. Але тут ще й захистили своє право на магазин з продуктами.

Поранених оглянули, надали легку медичну допомогу. Скоро мав бути час обіду, та поки не вирішили, хто буде готувати. В момент вирішення, пораненим дуже все заболіло, вони були впевнені, що їм до плити не можна. Буде лише гірше. Знову сміх, знову жарти. Єдиним, хто не приймав участі в балагані – був Степан. Він сидів та спостерігав за дітьми. Він звичайно радів перемозі, та розумів, що це лише початок.

Народ, нам треба облаштовуватись, - вигукнув хлопець, - ця бійка перша, та далеко не остання. Ми тепер знаємо, що у нас є ворог. Таких ворогів може бути ще дуже багато. Якщо ми не будемо зібраними, нам швидко розіб’ють пику. Гірше, якщо нас виженуть звідси. Тут безпека, стіни, ми є один в одного. На вулиці нічого немає, - він замовк, подивившись на кожного, - згодні?

Хлопці та дівчата перестали сміятись, погоджено замахали головами, та повсідались на дивани. Настав час погодити все. Всі розуміли це десь всередині себе, але не хотіли визнавати. Вони – діти дитячого будинку, покинуті, озлоблені на світ, бунтарі та ненависники всього системного. Все змінилось, змінився сам світ. Новий світ має своїх правила, і кожен розумів, що вижити – треба бути разом, як би їм цього не хотілось.