Євгеній Шульженко - Гра почалась 4. Губернатор, Євгеній Шульженко

Певно, він був такий хоробрий, оскільки бачив перевагу в кількості на його стороні. Та це доволі помилкове враження, оскільки життя дітей в дитячих будинках доволі складне. Інколи потрібно доказувати свою думку лише кулаками. Меценати приходять та уходять, потенційні батьки теж не часто заглядають. Кожен сам за себе, або групою, інакше не вижити.

Останні слова хлопця з числа ворогів вивели Рому з рівноваги. Миттєво, він підскочив до хлопця та вдарив того рукою по обличчю. Поки не дуже сильно аби той прийшов до тями та повернувся до нападаючого. В цей же момент, діти закричали та кинулись натовп на натовп. Іринка пискнула від страху та відскочила до дороги. Впала, перечепившись, але швидко піднялась та побігла до входу в житловий комплекс.

Євген, разом зі Степаном, кинулись на ворога, махаючи кулаками. На тренуваннях інколи навчали елементарним блокам, захисту та ставили удари. Тому не можна казати, що діти лише влаштовували вуличні бійки. Євген наскочив на хлопця, поставивши перед собою коліно. Вдарив в живіт, ворог від несподіванки не встиг згрупуватись. Тому після удару він впав на землю та почав хапати ротом повітря. Степан підскочив до нього та вдарив в бік ногою. Не занадто сильно, щоб зламати ребра, але синець буде великим та болючим.

Рома покарав свого співрозмовника за його вирази. Хлопець лежав на землі, зібравшись, та отримував удари по ногам та рукам. В голову не били. Діти дитячого будинку не божевільні, як вважав той. Вони навпаки вели себе доволі чесно в таких справах, хоча саме від цієї чесності інколи страждали більше.

Микола блокував удари двох нападників, що намагались обійти його з двох сторін. Швидко розкривався, наносив удари кулаками та закривався. Один з нападників закричав, відчувши, що його губа розбита, цівкою потекла кров. Підскочив Євген та приєднався до Миколи. Вдвох, наносячи швидкі удари, здолали другого нападника.

Діти завдавали ударів ногами та руками, захищались, падали. Дехто зціпився та катався по землі. Інколи було видно кров від розбитих губ, брів. Комусь вдавалось так сильно вдарити, що дитина падала без тями. Таких відтягували з натовпу в сторону. Євген на мить відволікся, задивившись на дитину без тями, та одразу отримав кулаком по щоці. Біль пройшла через всю голову, неймовірно боляче. Відскочив, мотнув головою, та кинувся на нападника. Удар, другий. Нападник кричить в паніці, відступає. Євген добавляє ногами, збиває з пантелику замахнувшись руками. Ворог тікає.

Не зважаючи на більшу кількість дітей з житлового комплексу, вони дуже швидко програли. Хтось втік до паркану з аркою, хтось залишився лежати на землі. Хлопець з ворожого загону, який говорив на початку, зараз сидів та потирав свій бік. Він дивився на переможців, думав, що сказати. Тікати він точно не міг, бо розумів яким боягузом буде виглядати.

До хлопця підійшов Степан та глянув мовчки на нього. Підняв погляд на інших дітей, потім знову подивився на хлопця та всміхнувся.

Ти згоден, що ви програли? – запитав Степан, - ми довели свою думку? Довели, - пробурчав хлопець, та старався не показувати своє незадоволення, щоб не впасти обличчям в бруд, - ми можемо йти? Так, звичайно, - Степан підняв плечі, та простягнув руку хлопцеві, - ми не шукали проблем, проблеми знайшли нас самі. Але будь обережним з виразами про дітей з дитячого будинку. Ми нікому нічого не робили, нас покинули проти нашої волі.

Закривившись від болю, хлопець прийняв допомогу та підтягнувся. Потім він повернувся до своїх поранених, та почав допомагати вставати. Ворог йшов з поля бою. Магазин, по правилам вуличних бійок, належав переможцям, а значить дітям дитячого будинку. Це навіть не оговорювали. Але впевненості, що хлопці з житлового комплексу стримають своє слово не було. Треба залишатись пильними, тим більше, ходити по одному-вдвох тепер буде небезпечно. Новий світ почав диктувати свої правила.  

Діти оглянули один одного. Вийшло доволі не погано. Трохи синців заробив кожен хлопець. Деякі будуть ходити з підбитим оком. Один чи двоє злизували кров з розбитої губи. Нічого страшного не відбулось. Та Степан, побачивши Євгена, навіть трохи прищурився та всміхнувся. Хлопець стояв, підперши стіну магазину та світився від щастя. Губа розбита, око червоне, кулаки збиті до крові.

Ти чого такий задоволений, - спитав Степан, підійшовши до друга, - тут наче по обличчю всі отримували, а ти всміхаєшся. Степан, - подивився на нього Євген, - ти розумієш, що ми зараз в Столиці, всі дорослі сплять, а весь цей світ тепер належить лише нам? Розумію, - погодився Степан, - але мені це не до вподоби. А мені до вподоби, - мрійливо відповів Євген, - я хочу всім цим світом володіти, розумієш? - останнє він сказав пошепки, озираючись, але Степан знову відчув чужий погляд Євгена, той самий темний та страшний. Як ти це хочеш влаштувати? – здивувався Степан, - це не справа на один день, розумієш? А ми кудись поспішаємо? – Євген розвів руки, показуючи на все навколо, - не поспішаємо. Я собі знаю, що й коли мені треба зробити, друже. Ти зі мною? Та з тобою, з тобою, - всміхнувся сумно Степан, - куди мені від тебе дітись?

 

Коли хлопці повернулись до гуртожитку, довго та мальовничо розповідали дівчатам про захопливу та жорстоку бійку. Про випади, блоки, страшенно лютого ворога. Дівчата лише охали та ахали, хватались за обличчя, відкриті роти. Люду так злякали, що дівчинка розплакалась.

Та все, досить тут брехати, - Валя незадоволено підскочила до Люди та обійняла дівчину, - таке щось вже навидумували, що вуха в’януть.