with love anellaya - Вода і камінь. Книга 3. Мірабель, with love anellaya

-Ти чуєш її?- Нервово запитала Мірабель у Вієро.- Вона дійсно іде з війною на Валентійців. 

-Я намагався переконати брата, однак це безнадійно. Зовсім скоро Розаліна керуватиме і Танкервілем, якщо нічого не зробити. 

   Вієро, на відіміну від Касаліна, був набагато милішим і добрішим. Він був трохи нижчим за нього, із жовто-коричневими очима, що вкривалися довгими віями, волоссям кольору пшениці, що відливалося золотом і яке простягалося до самих грудей, зібране в низький хвіст, що ледве ховали великі загострені вуха. І найголовніше, він дуже рідко носив чорний одяг, який погано дивився на його стрункому тілі.

-Про маму…- Заговорив Вієро.- Це правда?

-Я не знаю.- Відповіла Мірабель.- Я… Я повинна була бути із нею, але…

-Це не твоя провина.- Вони опинилися за територією Вежі Слави і Волі.- Багато що сталося за ці дні.

-І останнє на сьогодні,- досі доносився голос Ліни.- Моя молодша сестра, Її високість, принцеса Мірабель зовсім скоро стане нареченою, а потім і дружиною хорошого союзника Коронарних Лісів, короля Танкервілю – Касаліна Дьярві!

-Сподіваюсь, це вона так пожартувала.- Мовив Вієро, однак в очах промайнула неочікуваність. 

-Касаліна?- Прошепотіла Мірабель.- Вона видає мене заміж за твого брата?  

-Все гаразд, чуєш?- Вієро притягнув Бель до себе.- Цього не станеться.

-Навіщо їй це?- Не розуміла принцеса.- Вона чудово знає, що ми з тобою разом. Що вона намагається цим сказати?

-Забудь. Якщо доведеться, ми втечемо. Зараз влада у руках диктаторки і я хочу, щоб ти була готова до будь-чого.- Вієро тримав Мірабель за руку і наче виглядав спокійним, однак для нього почуте стало так само непередбачуваним, як і для Бель. Це була частина угоди між Розаліною і Касаліном, однак навіщо йому потрібна була саме Мірабель?

   Вони залишили позаду Сад Чотирьох Святих і зайшли у Палац Дощових Сутінків. Все це виглядало дуже дивно і Бель хотіла знати причину таких обставин. Вона давно була готова до смерті матері, але це сталося тоді, коли вона так потребувала її. Коли принцеса зайшла до покоїв королеви Фіни, то нікого там не виявила. Ліжко було застелене, а поруч жодного лікаря із записничком.

-Де вона?- Тихо сказала Мірабель.- Невже вона дійсно…- Бель впала навколішки, намагаючись усвідомити, що мати мертва. Вона тяжко дихала від болю у душі, але розуміла, що рано чи пізно це мало статися.

-Мені шкода.- Вієро сів поруч із нею на підлогу.- Все буде доб…

-Не кажи цього.- Перебила його принцеса.- Нічого не буде добре. Розаліна розв’яже війну з Валентійцями і буде прагнути захопити всю владу у Коронарних Лісах, моя мати мертва і я навіть не знаю, чи будуть похорони, а ще я виходжу заміж за людину, яку не переношу і поглядом. Священна Вода в Колбі знищена, наш світ тримається на тоненькій нитці і якщо обірвати її, все буде скінчено. Тепер Валентійці можуть без проблем зупиняти нам і один одному серця і, схоже, нам слід боятися тих отворів на небі. Все погано, Вієро. Все набагато гірше ніж я собі уявляла.- Бель опустила голову. Їй було надзвичайно боляче за майбутнє, за невинних жертв, за Елемстоун. І вона не знала що робити. Однак вона знала людину, яка могла допомогти.

-Бель…- Прошепотів Вієро.- Я знаю, що в нас давно не ті стосунки, які були раніше, але я терпіти не можу, коли ти засмучена. А ще я не можу дозволити Касаліну одружитися на тобі. 

-Обіцяй, що відповіси чесно. Нам давно б слідувало із цим розібратися.

-Обіцяю.

-Ти ж не кохаєш мене, так?- Вона підняла на нього засмучені очі.

-Кохав. Сильно кохав. А зараз я просто…

-Звик до мене?

-Це не важливо.- Промовив Вієро.- Зараз головне те, що ти щойно перерахувала, тож…

-Ставимо крапку?- Мірабель сама не повірила у те, що сказала.

-Ти дуже важлива для мене, Бель. Але навіть якщо ми не будемо разом, я ніколи не покину тебе. 

-Я знаю. Проте ніхто не скасовував дружбу.- Вона спромоглася посміхнутися.

-Так. Але що нам робити із твоїм весіллям?

-Ми щось вигадаємо. Ти ж пропонував втекти?

   Почулися кроки. Вони наближалися до покоїв королеви Фіни і зовсім скоро Бель побачила те, що сьогодні бажала не бачити. 

-Пройдіть за мною.- Суворо мовила Розаліна, яка стояла у дверному отворі і позаду якої дивився на цю сцену Касалін.- Обидва.

-Ти навіть не сказала мені, що мати померла.- Зарепетувала Мірабель, підійшовши до сести.- Як ти могла?

-Ти не вилазила зі своєї філармонії.- Спокійно відповіла нова королева.

-Де її… тіло?

-Про це не хвилюйся. Жреці Храму Хранителя Білого Вугілля поховають її з усіма почестями.- Розаліна попрямувала до своїх покоїв, наказавши іншим іти за нею.

-Я хочу бути присутньою на похоронах.- Бель поглянула на Касаліна, що все так само беземоційно ішов за королевою.

-Твій вибір.- Ліна зайшла у свою кімнату і вмостилася за темно-червоним дерев’яним столом, що був оббитий чорною шкірою з усіх боків.- Але я маю для вас всіх більш важливу новину.- Вона зітхнула, наче підбираючи слова, щоб почати розмову.- Я чудово знаю про ваші з Вієро стосунки. Всі знають про це, але…

-І не мрій.- Відрізала Мірабель.- Я ніколи не вийду заміж за цю кам’яну людину. Знаєш, це твоя домовленість із ним, не моя. Або ти будуєш з ним адекватні дипломатичні стосунки, або…  

-Або що?- Розаліна зіщулилася.- Мене не дуже переймає твоє бажання виходити заміж. Касалін мій хороший друг і вірний союзник. Я лише роблю так, щоб цей союз ніщо не змогло зруйнувати.

-Ти не посмієш…- Прошепотів Вієро.

-Ти так гадаєш?- Розаліна доторкнулася до маленької мармурової статуетки Святого і тої ж миті у кімнату забігли Ліафари. 

   Вони схопили Вієро і поволокли до виходу.

-Касалін..!- Закричав той з надією, що старший брат допоможе йому, однак той лише з порожнім лице дивився на те, як відчайдушно намагається вирватися Вієро.

-Досить!- Блискавка освітила, напевно, весь Палац Дощових Сутінків і Бель повернулася до сестри.