Левко Лук'яненко - На землі кленового листу, Левко Лук'яненко

наукові й культурні зв’язки, розширювати інформаційні зв’язки для кращого ознайомлення канадців з Україною і українців з Канадою.

І на початковій стадії організації посольства, і в усій подальшій діяльності українська діаспора надавала й надає велику допомогу посольству.

Ви, шановні краяни, не тільки надали будинок для посольства-амбасади, резиденцію для посла і приміщення для генерального консульства в Торонто, ви допомагали організовувати зустрічі з федеральними і провінційними урядовцями, організовували для нас семінари з участю канадських політиків і підприємців, запрошували нас на різні зустрічі з вами, часто оплачували витрати на ці поїздки.

За п’ятнадцять місяців нашої спільної діяльності Канада розширила знання про Україну, і тепер значно менше канадців плутають поняття «Україна» й «Росія», а самі дипломати зміцнили політичні, економічні та інші зв’язки між нашими країнами.

Однак останнім часом подальший розвиток канадсько-українських взаємин починає чимраз більше натикатися на неефективність роботи державних структур в Україні.

Зміцнення посольства і розширення його діяльності — це важлива справа: треба, щоб цей периферійний орган державного тіла був працездатний і міцний, але коли саме тіло захворіло, необхідно лікувати його.

За півтора року життя в Канаді я об’їздив більшість провінцій, познайомився з українськими громадянами і знайшов багато друзів. Мені хотілося б продовжувати з вами дружбу і співпрацю. Проте події в Україні останнього півроку дедалі частіше постають перед моїм зором трагедією 1922 року. А коли прем’єр-міністр України заявив, що він не бачить іншого виходу з енергетичної кризи, як підписати з Росією і Білоруссю економічний союз, мара 1922 року не полишає мене ні вдень, ні вночі. Як я можу далі залишатися в Канаді, коли над нашою свободою нависла така смертельна загроза?!

Прем’єр-міністр не бачить іншого виходу, окрім як знову залізти в московське ярмо!

Дорогі мої краяни!

Я, Левко Лук’яненко, маючи дипломатичний ранг Надзвичайного І Повноважного посла України, звертаюся до вас не як посол, а як українець до українців: Україна в небезпеці — рятуймо ЇЇ! Номенклатурна комуністична влада, перейшовши 24 серпня 1991 року на бік ідеї самостійної України, виявилася неспроможна перетворити соціалістичну централізовану командно-адміністративну економіку на приватну ринкову економіку і підвела Україну до смертельно небезпечної межі, за якою — смерть наших надій на створення сильної і заможної самостійної України.

Зупинімо Україну перед цією межею!

Демократичні сили вимагають від Верховної Ради призначити вибори нового складу українського парламенту на березень 1994 року. Вони доможуться нових виборів.

Наше завдання: допомогти демократам провести до наступного складу Верховної Ради не менше 51 відсотка депутатів від національно-демократичних сил.

Наступні вибори — це та межа, яка поділить нашу національну долю на два різних шляхи: якщо ми не наберемо 51 відсотка і більшість буде номенклатурна, то Україна може опинитись у мороці нового, 1922 року; якщо ми наберемо 51 відсоток, тоді буде сформований уряд з діячів демократичного табору, що швидко здійснить економічні реформи, виведе Україну з кризи й розпочне справу великого відродження нації.

Ви надали патріотичним силам великої допомоги в період підготовки до референдуму 1 грудня 1991 року. Надайте її ще раз!

Україна наближається до других виборів.

Перші більш-менш демократичні вибори до Верховної Ради 4 березня 1990 року дали нам приблизно 28 відсотків місць. Відповідно до загальної закономірності розвитку другі вибори в Україні мають значно збільшити відсоток патріотів і зменшити відсоток номенклатури. Це означає, що завдання добитися більшості в наступному парламенті України є цілком реальне. Але оскільки відстань від 28 до 51 відсотка доволі значна, то перемога не може прийти сама по собі без серйозного напруження сил.

Боротьба за місця в новому парламенті буде запекла. Вона вже починається. Різні сили вже обдумують свою стратегію і обмірковують можливі кандидатури.

Попереду шість місяців.

Ставка у цій грі надзвичайно велика: розвал економіки, параліч державних структур, колоніальне ярмо і поступова загибель нації або швидкі реформи, зупинення інфляції, вихід із кризи, зміцнення держави і швидке національне відродження.

З огляду на надзвичайність історичної ситуації, я, по-перше, не можу залишатися в Канаді і їду в Україну, а по-друге, незалежно від характеру взаємин між проводами УРП, КНДС і РУХу закликатиму піти на створення спільної передвиборчої коаліції, щоб об’єднати зусилля для перемоги спільних кандидатів над відпоручниками номенклатури. Закликаю вас, мої канадські побратими, всіма силами допомогти врятувати самостійність України».

Про інформаційний бум, ядерного монстра, іміграційну навалу, класичну музику і розрив з імперськими традиціями дипломатії

20 вересня провів переговори з англійським послом, 22 вересня — з італійським. В обох зустрічах докладно обговорив геополітичні обставини в світі й особливо в Європі після дезінтеграції СРСР і створення нових незалежних держав.

Коротко виклав своє розуміння історичного розвитку людства як складного процесу послідовного розвитку засобів виробництва, постійного розширення свободи людини, ускладнення структури суспільств через створення різноманітних об’єднань громадян як організаційних форм реалізації індивідуальних цілей, зв’язок переорієнтації ідейної спрямованості суспільств на внутрішній розвиток з одвічним прагненням народу до створення великих держав га імперій. Розвиток людства, що має місце в період після Другої світової війни, особливо з 70-х років — це якісно новий період в його історії: нагромадження й поширення інформації пішло такими швидкими темпами, що кожне наступне десятиріччя людство здобуває стільки нових знань, скільки було накопичено за всю попередню історію. Знання набувають найбільшої цінності. Якщо в попередні епохи війна була способом захистити народ і сприяти зростанню національного багатства, то величезне збільшення обсягу людських знань і науково-технічна революція переорієнтовують взаємини між націями з війни на економічне змагання. Це означає, що в історії людства період імперій закінчується.

З огляду на таку закономірність розвитку політика західних держав щодо Росії і нових держав нелогічна: Захід допомагає Росії і не допомагає Україні та іншим новим державам. Історія прирекла Російську імперію до загибелі, відбулася перша стадія її дезінтеграції, а Захід не сприяє доведенню цього процесу до його логічного кінця — розвалу Російської Федерації і утворення десятків нових незалежних держав, — а допомагає Росії. Ця допомога не врятує міні-імперію, але уповільнить розпад і продовжить страждання поневолених народів.

Не Москві слід би допомагати, а Україні, Татарстану, Мордві, Башкортостану, Чувашії, Чечні.

— Я знаю ваш життєпис, — сказав італійський посол, — і розумію ваші почуття. І все-таки погляньте, що виходить: ви пропонуєте тиснути на ядерну державу, не припускаючи, що вона спроможна застосувати цю зброю, а ми, не побувавши в її тюрмах, припускаємо, що вона може розпочати ядерну війну.