Агата Задорожна - Пастка для некромантки, Агата Задорожна

Айза провела поглядом далі. Очі її спершу проминули темний, високий силует будівлі, а потім швидко повернулися до нього. Каплиця. Навіть, можливо, храм; Айза не звертала на нього уваги, бо він був наче окутаний темрявою, ховався у тіні чогось більшого, що Айзі не до снаги було осягнути. 

Спершу їй навіть здавалося, що храм височіє за парканом – десь у місті, і вона бачить тільки його верхівки і обриси. Але ні; каплиця ховалася не так далеко від неї – варто тільки пройти з десяток могил і проминути довгу стежку, і вона би вже стояла на її порозі. 

Слина в роті у Айзи загусла. З усіх місць, що вона вже бачила і що вона ще могла побачити на кладовищі, це видавалося найбільш ймовірним для пентаграми. Айза вже майже бачила це – кам’яна, запилена і пошаркана підлога, і на ній – краплі необережно нанесеної мертвої крові, і крейдова пентаграма. Дихання Айзи утруднилося. Ось, вона вже була майже біля каплички! Ще зовсім трохи, і кошмар ночі можна і закінчити – і в неї навіть залишалося би ще трохи часу. 

Похитуючись від виснаження і пригинаючись ближче до землі, Айза поспішила до храму. Що ближче вона підходила, то краще розуміла, що це і справді храм. Велична, стара будівля, збудована на місці поховань найкращих із послідовників Морени. Певно, вона би не знайшла би там старої, почовганої підлоги. У таких місцях її викладали мармуром і гранітом. 

Двері каплиці – не головні, а одні з бокових, стояли трохи прочинені. Черговий подув вітру грюкнув ними, а потім розкрив ще сильніше, і спиною Айзи пробігли мурашки. Вона, певно, могла би працювати на кладовищах роками, а все ще не змогла би побороти цей дурний дитячий страх бути у такому місці одній. 

Двері, певно, відчинило вітром. Нікого не могло би бути всередині. 

Айза піднялася сходами навіть швидше, ніж планувала – просто злетіла ними нагору за два великі кроки і обережно прочинила двері. Перш ніж зайти, вона зовсім легко посмикала канати сили – щоб точно не потривожити духів і привидів; нічого не відбулося, і тоді Айза зайшла. 

Звісно, храм був пустий. Айза чула, як її кроки гулко розносяться по всьому приміщенню – високому, довгому, і зсередини, здавалося, навіть ще більшому. Кожен другий крок їй здавалося, що вона чує ще якісь звуки, і тоді вона завмирала на кілька митей; але ні – це була тільки луна від того, як вона йшла. 

Головна зала храму все ще вразила Айзу – навіть попри те, що вона приготувалася до розкоші. Окрім викладеної дорогими маленькими плитками підлоги, там була ще стеля, що піднімалася так високо в небо, що її справжню висоту було майже неможливо оцінити; і там була статуя Морени – велична і справді велика. Маківка Айзи діставала цій Морені, можливо, до середини литки. 

Але вся оздоба храму втратила для Айзи будь-яке значення, щойно вона помітила на плитці білі лінії. Знайшла. 

Вона підійшла ближче; і справді, пентаграма була до пари храму – велика, чи не втричі більша за ту, що Айза бачила на четвертому. Стирати її доведеться довго. 

Але в неї не було часу на роздуми. Востаннє подивившись по сторонах і переконавшись, що нікого немає навколо, Айза схилилася над підлогою, і підняла долоні, прикликаючи до них магію. Пальці зазуділи від сили, яку Айза щосили намагалася тримати під контролем. У таку ніч, як Жнива, не варто відпускати віжки. 

Тож вона рухалася повільно – від одного вузла пентаграми до десятків інших. Вона вже не була впевнена, скільки часу у неї залишилося до опівночі, але не дозволяла собі панікувати і поспішати. 

Спершу – зруйнувати основні кріплення пентаграми – вісім рун на різних кінцях світу; потім переходити до кіл. Рем використовував ті спрощені кола, що Тесей створив не так давно, і це, звісно, додавало Айзі немало роботи. Вона не могла просто розмазати лінії черевиком – це навряд чи порушило би глибинну суть вже майже здійсненого ритуалу. Ні, вона мусила знищити його магією. 

Айза повільно рухалася по колу, знищуючи додаткові допоміжні конструкції. Залишалося не так багато – вона вже впоралася із половиною роботи. Спина і ноги боліли; цей біль віддавався Айзі у вухах віддаленим шумом, на який вона зрештою просто припинила звертати увагу. Все, що вона робила – це просто йшла, прикладаючи руку до рун, посилаючи стабільний, дуже тонкий потічок сили у долоню. 

Можливо, ця монотонна робота відволікла її від того, що відбувалося. Можливо, вона зробила Айзу надто неуважною. 

В будь-якому випадку, вона не помітила і не почула обережного наближення чужих кроків; так само вона не почула і швидкий, пронизливо-високий свист повітря. 

Але вона відчула – удар по голові, такий міцний, що всі думки перемішалися, сплуталися і Айза повалилася на землю. Першим її інстинктом було потягтися до серпа, дістати його і щосили вдарити у відповідь. Але голова її крутилася і дзижчала, і рухи були повільнішими, ніж зазвичай. 

Вона не встигла нічого зробити перед тим, як на її голову впав другий удар. Цей був сильніший, хоч Айза насправді і не відчула болю. Але очі її закрилися – повільно і невідворотно.

Навіть перед тим, як втратити свідомість, Айза не змогла зрозуміти, хто ж її вдарив.