Артур Конан Дойль - Пригоди Шерлока Холмса. Том II

черевика. Потім ще раз, іще, усе ближче й ближче... Я скочив у найтемніший куток і звів курок револьвера в кишені, вирішивши не показуватися доти, доки не зможу хоч трохи розгледіти незнайомця. Зовні запанувала тиша — він, напевно, зупинився. Потім знову залунали кроки і вхід до хатки затулила чиясь тінь.

— Чудовий вечір, правда, любий Ватсоне? — пролунав знайомий голос. — Як на мене, надворі зараз приємніше, ніж у хатці.

12. Смерть на болоті

Хвилину чи дві я мовчки стояв, ледве вірячи своїм вухам. Потім мова й відчуття повернулися до мене і з душі моєї зсунувся величезний тягар. Цей холодний, насмішкуватий голос міг належати тільки одній людині в світі.

— Холмсе! — вигукнув я. — Холмсе!

— Виходьте, — сказав він, — і прошу вас, будьте обережні з револьвером.

Я вийшов крізь грубий отвір: він сидів на камені й з бешкетливим блиском у сірих очах дивився на моє спантеличене обличчя. Він змарнів, схуд, але був бадьорий і спокійний; обличчя його обвітрилось і вкрилося бронзовою засмагою. В твідовому костюмі й картузі він скидався на туриста, що блукає болотами, проте залишався вірним своїй схильності до чистоти: виголене підборіддя, сорочка без жодної плями, — ніби все це діялось на Бейкер-стрит.

— Хто інший ще міг би так мене втішити! — мовив я, стискаючи йому руку.

— І здивувати, гадаю, теж?

— Так, ваша правда.

— Ви тут здивувались не один, будьте певні. Я й гадки не мав, що ви знайдете моє тимчасове пристановище, і вже ніяк не думав застати вас тут, — я побачив це лише за двадцять кроків од хатки.

— Ви впізнали мої сліди?

— Ні, Ватсоне, я боюся, що мені це не під силу — розпізнати ваші сліди серед безлічі інших. Якщо ви справді схочете колись мене обдурити, то спершу змініть тютюнову крамницю, бо варто було мені побачити недопалок із маркою «Бредлі, Оксфорд-стрит», як я одразу дізнався, що мій друг Ватсон десь поблизу. Ось він, ваш недопалок, біля стежки. Ви, певно, кинули його тоді, коли вирішили вдертися до порожньої хатки.

— Саме так.

— Так я й думав і, знаючи вашу доскіпливу вдачу, здогадався, що ви сидите тут у засідці з револьвером, чекаючи на господаря. То ви справді прийняли мене за злочинця?

— Я не знав, хто ви такий, але вирішив довідатися.

— Чудово, Ватсоне! Але як ви розшукали моє житло? Ви, напевно, бачили мене під час гонитви за каторжанином, коли я був такий необачний, що дозволив місяцю світити мені в спину?

— Так, саме тоді я бачив вас.

— І взялися, звичайно, обшукувати всі кам’яні хатки, поки не натрапили на оцю?

— Ні, мене навів на слід ваш хлопчик — за ним тут хтось стежить.

— Авжеж, старий джентльмен з підзорною трубою! Я бачив, як сонце виблискує на її лінзі, і спершу не знав, що це таке. — Він підвівся й зазирнув до хатки. — Ага, Картрайт, бачу, вже приніс харчі. А що це за папірець? То ви їздили до Кумбі-Тресі, так?

— Так.

— Побачитися з місіс Лорою Лайонс?

— Саме так.

— Чудово! Наші розшуки просуваються в одному напрямку. Тепер нам треба поділитись їхніми результатами — й ми матимемо якнайповніше уявлення про цю справу.

— Я такий радий, що ви тут, бо мої нерви вже не витримують усіх цих таємниць і обов’язків. Але як, на Бога, ви потрапили сюди й що тут робите? Я думав, що ви сидите на Бейкер-стрит і розплутуєте справу про шантаж.

— А я хотів, щоб ви так і думали.

— То ви користаєтесь із моїх послуг і водночас не довіряєте мені?! — вигукнув я з гіркотою. — Це несправедливо, Холмсе.

— Любий мій друже, і в цій, і в багатьох інших справах ви для мене були незамінні; якщо вам здається, ніби я піддурив вас, то не гнівайтеся, благаю. Правду кажучи, я зробив це лише заради вас: я відчував, що на вас чатує небезпека, й приїхав сюди сам розібрати цю справу. Якби я був разом із сером Генрі й з вами, моя точка зору не відрізнялася б від вашої, та й наші грізні супротивники були б насторожі. Якби я жив у Холлі, це зв’язало б мені руки; а так я міг чинити, як хотів, зостаючись у тіні, ладен утрутитись у слушну мить.

— Але чому ви ховались від мене?

— Якби ви й знали, що я тут, то це все одно анітрохи не допомогло б нам, а може, навіть, і скінчилося б моїм викриттям. Ви хотіли б щось розповісти мені чи надумали, з власної доброти, влаштувати мені тут якийсь затишок... Але навіщо так по-дурному ризикувати? Я взяв із собою Картрайта — пам’ятаєте хлопчика з розсильної контори? — і він задовольняє всі мої скромні потреби. Шматок хліба, чистий комірець — чого ще людині треба? До того ж, це зайва пара очей і пара дуже швидких ніг, а те й інше разом для мене просто не має ціни.

— То всі свої звіти я писав марно! — Мій голос затремтів, коли я згадав, скільки праці й зусиль вкладав у них.

Холмс дістав із кишені жмуток паперів.

— Ось ваші звіти, любий мій друже, і, маю вам сказати, якнайстаранніше вивчені. Я так добре все влаштував, що вони потрапляли до мене з запізненням лише на один день. Хочу щиро привітати вас: наполегливість і розум, що їх ви проявили в такій надзвичайно заплутаній справі, гідні найвищої похвали.

Я ще й досі не міг змиритися з тим, що мене так спритно ошукали, але лагідні Холмсові слова розвіяли мій прикрий настрій. До того ж у душі я відчував, що він має рацію, і мені справді краще було не знати, що він переховується на болотах.

— Отак буде ліпше, — мовив він, поглянувши на моє проясніле обличчя. — А тепер розкажіть мені про ваші відвідини місіс Лори Лайонс, — мені легко було здогадатися, до кого ви поїхали, бо я вже знаю, що то єдина особа в Кумбі-Тресі, яка може стати нам у пригоді. Правду кажучи, якби ви не побували там сьогодні, то я, напевно, вирушив би до неї завтра сам.

Болото тим часом огорнули сутінки. Повіяло прохолодою, і ми перейшли до теплої хатки. Там, сидячи з Холмсом потемки, я розповів