Роберт Льюїс Стівенсон - Твори в п'яти томах. Том 2
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Коли ми підійшли до дверей, Клюні сидів біля комина-скелі, стежачи, як один з прислужників готує їжу, і смоктав смердючу пінкову люльку. Одягнений він був украй просто, голову покривав плетений нічний ковпак, насунутий аж на вуха. Однак поводився він, мов король: варт було глянути, як він підвівся, щоб привітати нас.
— А-а, містере Стюарт! Прошу, сер, заходьте і ведіть сюди свого друга, чийого ім'я поки що я не знаю.
— Як ви тут живете, Клюні? — поцікавився Алан. — Сподіваюсь, добре, сер? Я дуже радий, що бачу вас і можу відрекомендувати вам мого друга, Шоозького лерда містера Девіда Балфора.
Коли ми бували вдвох, Алан ніколи не згадував про мій маєток без насмішки, однак у присутності чужих проголошував ці слова, наче герольд.
— Заходьте, панове, — відказав Клюні. — Щиро вітаю вас у своєму домі. Це, звичайно, дивне й не дуже вигідне житло, але тут я приймав особу королівської крові. Ви, містере Стюарт, безперечно, знаєте, кого я маю на увазі. Спершу випиймо на щастя, а коли мій безрукий слуга приготує печеню, ми пообідаємо і зіграємо в карти, як годиться джентльменам. Життя моє трохи нуднувате, — додав він, наповнюючи чарки, — я бачу мало товариства, сиджу тут, б'ю байдики, згадую великий день, який ніколи не вернеться, і чекаю другого такого ж дня, який, сподіваймося, вже не за горами. Я пропоную тост: «За Реставрацію!»
Всі ми цокнулись і випили. Звичайна річ, я не бажав зла королю Ґеоргу, та коли б він був на моєму місці, то, мабуть, зробив би те саме. Ковтнувши спиртного, я одразу відчув себе набагато краще, міг спостерігати й слухати, хоча ще й не зовсім ясно, але вже не почуваючи того безпричинного страху і зневіри, що гнітили мене раніше.
Житло, в якому ми гостювали, було й справді дивне: не менш дивним виявився і його хазяїн. За час свого довгого переховування Клюні набув багатьох дріб'язкових звичок і поводився так, наче стара панна. У нього було особливе місце, де ніхто інший не мав права сидіти; всі речі в Клітці він розставив у певному порядку, і жодна людина не сміла порушувати цей порядок. Куховарство було однією з його найулюбленіших справ, і, навіть вітаючись із нами, він не спускав з очей печені.
В розмові з Клюні виявилось, що іноді під покривом ночі він провідував або приймав у себе дружину й одного чи двох своїх найближчих друзів; але більшу частину часу Клюні жив самотньо і спілкувався тільки з вартовими та слугами, що прислуговували йому в Клітці. Щоранку першим до нього приходив один з цих слуг, цирульник, голив його і розповідав місцеві новини, які Клюні безмірно любив слухати. Клюні з дитинною поважністю закидав слугу запитаннями; з деяких відповідей сміявся, мов божевільний; іноді аж через кілька годин після того, як голяр ішов, Клюні знову заходився реготом, згадуючи його розповіді.
Клюні, певно, мав причини ставити запитання, бо, хоч і був ізольований від суспільства і, як інші землевласники в Шотландії, парламентським актом позбавлений законних прав, все-таки вершив патріархальний суд у своєму клані. Всі суперечки між людьми його клану вирішувались у його сховищі; причому ці люди, які відкрито висловили б свою зневагу до вироку найвищого суду, відкладали помсту й платили гроші на одне лише слово цього засудженого вигнанця. Коли він гнівався, а це бувало частенько, то віддавав накази й погрожував карою не гірше, ніж будь-який король, а його слуги тремтіли й ховалися від нього, як діти від розгніваного батька. Кожному, хто входив у його оселю, Клюні церемонно подавав руку, причому всі одночасно по-військовому доторкалися до своїх капелюхів. Отож мені випала чудова нагода ознайомитися з внутрішнім життям клану в гірській Шотландії. Ватаг клану був оголошений поза законом і переховувався, землі його були конфісковані, скрізь нишпорило військо, розшукуючи його, іноді на відстані одної милі від місця, де ватаг перебував; і все це в таких умовах, коли перший-ліпший з голодранців, яких Клюні шпетив і яким часто погрожував, міг би стати багатієм, виказавши його.
Як тільки печеня підсмажилась, Клюні власноручно вичавив на неї цитрину (йому добре постачали всякі лагомини) і запросив нас до столу.
— Вони, — сказав він, маючи на увазі шматочки м'яса, — такі самі, як ті, що ними я частував у цьому будинку його королівську високість, не рахуючи цитринового соку. В ті часи ми раділи, коли взагалі могли добути якусь їжу, і найменше турбувалися за приправу. В сорок шостому році тут було більше драгунів, ніж цитрин.
Не знаю, може й справді печеня була дуже смачна, але самий вигляд м'яса викликав у мене нудоту, і я їв мало. Весь час Клюні розважав нас розповідями про перебування в Клітці принца Чарлі,[76] докладно переказуючи навіть слова співрозмовників, і, встаючи з місця, показував нам, де хто стояв. З його слів я зробив висновок, що принц був ґречний, жвавий хлопець, справжній нащадок династії королів, але не такий мудрий, як Соломон. Я зрозумів також, що за час свого перебування в Клітці він часто напивався п'яний, тож вада, яка, на загальну думку, призвела до його смерті, вже й тоді давалася взнаки.
Не встигли ми попоїсти, як Клюні приніс стару, заяложену колоду карт, таку, що її можна завжди знайти в кожному дешевому заїзді. Очі його розгорілися, коли він запропонував нам зіграти в карти.
Мені ще змалку прищепили відразу до гри в карти, як до чогось ганебного. Мій батько вважав негідним християнина або навіть просто людини ризикувати своїм останнім шматком хліба й зазіхати на чужий за допомогою розмальованих клаптиків картону. Звичайно, я міг би послатися на втому, і цього було б досить для вибачення, але визнав за потрібне викласти свою думку щодо карт. Я, мабуть, страшенно почервонів, однак твердим голосом сказав їм, що не беруся судити інших, але сам ніколи в карти не грав.
Клюні перестав тасувати карти.
— Що це має означати, хай йому біс? — обурився він. — Що за вігівська лицемірна балачка в домі Клюні Макферсона?
— Я за містера Балфора ладен покласти руку в огонь, — заявив Алан. — Він чесний, хоробрий джентльмен, і не забувайте, хто говорить вам це. Я ношу королівське ім'я, — додав він, заломлюючи набакир капелюха. — Я і той, кого я називаю своїм другом, можемо бути достойним товариством навіть для вибраного кола
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твори в п'яти томах. Том 2», після закриття браузера.