Кен Фоллетт - Ніколи, Кен Фоллетт

— Так.

— І фото дрона.

— Саме так.

Запала пауза, і Кай почув клацання по клавіатурі.

— Відправити Фу Чую з копією для Списку три.

— Правильно.

— Готово.

Кай усміхнувся. Любив, коли все чітко.

— Дякую.

Завершив розмову.

У піджаку, краватці та з портфелем у руці повернувся Ву. Кай спустився з ним ліфтом. Біля дому стояло дві урядові автівки. Ву звернувся до Кая:

— Коли повідомите всіх решту?

— Зробив це, поки ви збиралися.

— Чудово. Побачимося, мабуть, пізніше. Обговорення триватимуть увесь день.

Кай посміхнувся.

— Боюся, що так.

Ву зам’явся, невпевнений, як висловити те, що було в нього на думці. Раптом вираз його обличчя змінився: маска гедоніста зникла, і зненацька Кай побачив глибоко стурбовану людину.

— Не можна дозволяти нікому безкарно вбивати китайців, — промовив він. — Так не годиться.

Кай лише кивнув.

— Що ми мусимо зробити, — провадив Ву, — то це не дати воякам по обидва боки почати кровопролиття.

Сів у машину.

— Ви самі це сказали, — промимрив Кай, коли машина від’їхала.

О сьомій тридцять ранку Каєві були потрібні душ, чистий одяг і найкращий костюм — обладунок для політичного двобою. Якщо й збирався потрапити сьогодні додому, то зараз — слушний момент. Він наказав Монахові їхати туди. Тим часом подзвонив на роботу.

Поговорити з ним хотів Ши Сян, голова відділу Північної Африки.

— Цікава історія від моїх людей у Чаді, — сказав він. — Схоже, в тамтешнього американського контингенту зник дрон, і всі там переконані, що його викрала Національна армія Чаду.

Можливо, Ніл і не збрехав.

— Схоже на правду.

— Кажуть, ніби президент Чаду, якого там називають Генералом, передав дрон суданським повстанцям, щоб ті застосували його проти місцевої влади.

— Навіщо йому це?

— Мої люди вважають, що так Генерал міг помститися за нещодавній замах на нього смертників, пов’язаних із Суданом.

— Сахарська ідол-драма, — промовив Кай. — Думаю, цій версії можна вірити.

— Я теж так вважаю.

— Білий дім поки що не виступав із заявою, але й мій контакт у ЦРУ казав, що дрон украли.

— Тож найімовірніше, так і є.

— Або ж це ретельно продумана історія для прикриття, — мовив Кай. — Тримайте мене в курсі, а я — додому освіжитися.

Він майже доїхав туди. До будинку лишалося кілька хвилин, коли подзвонила Пен Явень.

— Президент Чень ознайомився з «Яструбом», — сказала вона. — Вас викликають в оперативний штаб Джоннаньхаю. Засідання розпочнеться о дев’ятій.

У такий час їхати туди можна й годину. Кай не міг дозволити собі запізнитися. Додому не встигне. Наказав Монаху розвертатися.

Зненацька відчув утому. Уже встиг виконати денну норму роботи. А зараз, коли звичайні люди тільки прокидаються і готуються до справ, йому хотілося в ліжко. Якби ж то! Він повинен консультувати президента під час кризи. Необхідно, щоб Китай зайняв м’яку позицію. Треба пильнувати.

А ось дорогою можна й відпочити кілька хвилин. Склепив очі. Напевно, навіть задрімав, бо коли розплющив їх, авто проїздило Брамою Нового Китаю на територію Джоннаньхаю.

На вході в Ціньджен за безпековою ситуацією особисто наглядав убраний в уніформу Ван Цінлі, голова президентської охорони. Він тепло привітав Кая. Металодетектор у вестибюлі спрацював на Каєву електробритву в кишені, й довелося залишити її на варті. Зате він входив до списку тих, кому дозволяли проносити телефон.

Оперативний штаб був підземним бомбосховищем. Приміщення нагадувало спортзал. На подіумі, оточеному пів сотнею робочих столів із купою екранів на кожному, стояв конференц-стіл. Окрім того, на стінах розміщувалися гігантські монітори. Кілька з них транслювали пожежі в Порт-Судані, де все ще була ніч.

Діставши телефон і переконавшись, що сигнал чіткий, Кай подзвонив у Ґвоаньбу. Попросив Пен Явень:

— Перекажіть усім повідомляти мені будь-які новини. Мушу бути в курсі всього в режимі реального часу.

— Авжеж.

Перейшовши кімнату, він ступив на платформу. Його керівник, міністр безпеки Фу Чую, вже був там: розмовляв із генералом Хван Ліном, що прийшов при повному параді. Лідери старої гвардії, вони вірили у тверді й рішучі дії. Фу підкреслено відвернувся од Кая: безперечно, сердився, що той сам їздив до Ву Бая.

А ось президент Чень радо його привітав.

— Як поживаєте, молодий Каю? Дякую вам за звіт. Напевно, ви працювали всю ніч.

— Так і було, товаришу президенте.

— Думаю, зможете трохи покуняти, поки я говоритиму.

То була іронія: пристати на пропозицію, як і заперечити, однаково нечемно, тому Кай просто усміхнувся і промовчав. Чень частенько намагався розрадити людей гумором, але це йому не надто добре вдавалося.

Кивнувши Ву Баю, Кай сказав:

— Це вже наша друга зустріч за сьогодні, міністре, а ще навіть дев’ятої нема.

Ву зауважив:

— Тільки годують тут геть погано.

На середині столу, крім звичних пляшок з водою і склянок на тацях, стояли тарілки з печивом сачима та квасолевим пирогом, якому на вигляд було кілька днів.

Каїв батько, Чан Дзяньдзюнь, удостоївся честі потиснути руку президентові Ченю. Дзяньдзюнь колись допоміг йому прийти до влади, але відтоді Чень тільки засмучував старого та всю його когорту обережністю й стриманістю в міжнародній політиці.

Батько усміхнувся Каєві, й той кивнув у відповідь. Обійматися не стали: обидва розуміли, що проявам родинних почуттів не місце на такій важливій події. Дзяньдзюнь сів поруч із Хван Ліном та Фу Чую, і вся трійця закурила.

Асистенти й молодші урядники зайняли столи нижче, але більшість місць залишилась вільною. Мабуть, повною ця зала могла бути лише в разі війни.

Увійшов молодий міністр національної оборони Кон Джао із, як завжди, стильно-неохайною зачіскою. Вони з Ву Баєм сіли навпроти старої гвардії. Лінію фронту прокладено, і Кай побачив перед собою вояків, що, як у часи Опіумних війн, зі шпагами й мушкетами стояли один перед одним на полі бою. Віддавши належну шану президентові, місце біля Чан Дзяньдзюня зайняв ще один член старої гвардії: командувач Військово-морського флоту Народно-визвольної армії адмірал Льов Хва.

Помітивши, що золота перова ручка президента Ченя лежить на шкіряному записнику з одного краю овального столу, Кай подався до іншого—далеко від президента, зате на рівній відстані від обох блоків. Сам він належав до ліберального крила, але волів показати себе нейтральним.

Президент рушив до свого місця. Наближалася критична мить. Кай пригадав слова, які Ву сказав йому на прощання дві години тому: «Що ми мусимо зробити — то це не дати воякам по обидва