Кен Фоллетт - Ніколи, Кен Фоллетт

— Але факт залишається фактом: його запустили не США.

— Хто ж тоді?

— Відповідальність на себе взяли...

— Ніле, я знаю, хто взяв на себе відповідальність. А у вас питаю, хто його запустив. Ви повинні знати, бо це, трясця його матері, ваш дрон.

— Каю, заспокойтеся.

— Якби китайський дрон убив сотню американців, чи були б ви спокійні? Може, президентка Ґрін підійшла б до цієї справи виважено й відсторонено?

— Я вас почув, — мовив Ніл. — І все ж пропоную не кричати один на одного о п’ятій ранку.

Кай зрозумів, що Ніл має рацію. «Зрештою, я офіцер розвідки, — подумав він, — моя робота — збирати інформацію, а не випускати пару».

— Добре, — погодився Кай. — Припустімо, суто теоретично, що ви його справді не запускали, але як поясните інцидент у Порт-Судані?

— Зараз я скажу вам дещо неофіційно. Якщо заявите про це публічно, ми будемо заперечувати...

— Я в курсі, що це означає.

Запала пауза, по якій Ніл промовив:

— Суто між нами, Каю, дрон у нас украли.

Кай вирівнявся.

— Украли? Звідки?

— На жаль, таких подробиць надати я не можу.

— Напевно, в американського контингенту в Північній Африці, що бореться з ІДВС.

— Не тисніть на мене. Я можу лише підштовхнути вас у правильному напрямку. От я й кажу вам, що той дрон викрали.

— Я вірю вам, Ніле, — сказав Кай, хоч і сам не був до кінця в тому впевнений. — Проте більше ніхто не повірить цій історії без доказів.

— Ну ж бо, Каю, де логіка? Навіщо Білому дому вбивати сотню китайських інженерів — ще й разом із родинами?

— Не знаю, але важко повірити, що США тут взагалі ні до чого.

— Гаразд, — прийняв його слова Ніл, — як хочете почати через це Третю світову, я не здатний вас зупинити.

Ніл озвучив те, що непокоїло Кая.

Ця тривога залягла глибоко в його свідомості, як сплячий дракон, сповнений зачаєної загрози. І хоч уголос цього не визнавав, Кай поділяв Нілове занепокоєння, що реакція китайської влади на атаку в Порт-Судані може бути занадто різкою та мати страшні наслідки. Утім, відповів він цілком спокійно:

— Дякую, Ніле. До зв’язку.

— Почуємося.

Завершив розмову.

Наступну годину Кай провів за написанням звіту, підсумовуючи все, про що довідався, відколи його розбудили. Доповіді дав кодову назву «Яструб». Зиркнув на годинник: шоста ранку.

Вирішив подзвонити міністрові особисто. Насправді першим варто було б повідомити голову безпекового відомства Фу Чую, але він іще не з’явився на службі. Така собі відмовка, але цілком згодиться. Набрав домашній номер Ву Бая.

Ву вже прокинувся.

— Так? — відповів він, і, почувши дзижчання, Кай здогадався, що Ву голиться електробритвою.

— Це Чан Кай, вибачте, що так рано, але в Судані від американського дрона загинуло сто три китайські громадяни.

— Чорт забирай, — прохопився Ву, і дзижчання затихло. — Буде гаряче.

— І я так думаю.

— Кому ще про це відомо?

— Наразі — нікому в Китаї, крім Ґвоаньбу. Телеканали кажуть лише про пожежу в доках у Порт-Судані.

— Добре.

— Але наступними мушу повідомити військових. Можна приїхати до вас?

— Чому б ні? Так швидше.

— Буду за пів години, якщо ви не проти.

— Чекаю.

Кай роздрукував кілька примірників звіту й склав у портфель разом із роздруківками фотографій ронделя американських ВПС на уламках дрона. Потому спустився до машини й назвав Монаху домашню адресу Ву. Дорогою дістав із кишені краватку й пов’язав.

Ву жив у Чаоян-парку, найрозкішнішому районі Пекіна. Перед його будинком було поле для гольфу. У блискучому вестибюлі, перш ніж потрапити в ліфт, Каєві довелося підтвердити свою особу.

Двері відчинив господар, вдягнений у блідо-сіру сорочку й брюки від костюма в тонку смужку. Його одеколон був із ванільною ноткою. Квартира вражала, хоч і не могла зрівнятися з тим, що Кай бачив в Америці. Ву провів його в їдальню, де на столі, накритому білою лляною скатертиною, чекав сніданок.

Столове срібло аж сяяло, у тонких порцелянових тарелях лежали парові пиріжки, рис із креветками, смажені хлібці й тонесенькі млинці зі сливовим соусом. Ву вмів гарно жити.

Поки міністр їв рис, Кай пив чай і розповідав. Швиденько повідомив про будівництво танкерного доку, бомбардування, дрон, заяву про причетність ДРСС та твердження американців про викрадення безпілот-ника. Відтак показав Ву знімки уламків і дав йому копію звіту. Весь цей час від аромату духмяних наїдків у його роті було повно слини. Коли договорив, господар припросив його до страв, і Кай вдячно взяв кілька пиріжків, стримуючись, щоб не запихатися ними. Ву сказав:

— Мусимо поквитатися.

Цього Кай і очікував. Знав, що заперечувати безглуздо, бо думки Ву не змінить. Тому й почав зі згоди:

— Коли вбивають одного американця, Білий дім реагує так, наче це геноцид. Китайські життя не менш важливі.

— Але якою саме повинна бути відплата?

— Думаю, збалансованою, — сказав Кай, апелюючи до розважливості. — Нам необхідно бути сильними, але розсудливими; стриманими, однак не слабкими. Як ви й сказали, відплата не повинна призвести до ескалації.

— Згоден, — мовив By, поміркований радше через лінь, аніж переконання.

Відчинилися двері, й зайшла повна жінка середнього віку. Коли поцілувала By, Кай зрозумів, що це його дружина. Він ніколи про неї не розповідав, і було дивно побачити, що вона зовсім не гламурна.

— Доброго ранку, Баю, — звернулася вона до чоловіка. — Як тобі сніданок?

— Смачно, дякую, — відповів By. — Познайомся, це мій колега Чан Кай.

Кай підвівся і кивнув.

— Радий знайомству, — промовив він.

Вона солодко усміхнулася.

— Сподіваюся, вам теж щось дісталося.

— Пиріжки — смакота.

Жінка повернулась до By.

— Любий, машина вже чекає, — сказала вона і вийшла.

Була повною протилежністю чоловікові, але Кай не сумнівався, що вони кохають одне одного.

By сказав:

— Доїдайте, а я поки начеплю краватку.

Він вийшов. Кай дістав телефон і набрав Пен Явень.

— У теці «Африка» знайдіть файл «Яструб», — наказав він секретарці. — Негайно надішліть його Фу Чую з копією для Списку три, в якому всі міністри, генерали й старші діячі Компартії. Додайте фото уламків дрона. Будь ласка, зробіть це просто зараз. Треба, щоб цю новину вони дізнались від мене, а не когось іншого.

— Файл «Яструб», — повторила