Salamander - Темні нащадки, Salamander

Аурелія повільно відкрила очі, відчуваючи теплий промінь сонця, що проник крізь важкі штори й торкнувся її обличчя. Її тіло ще залишалося в полоні втоми, але розум уже починав працювати. Вона підняла голову з подушки й побачила Даріуса, який стояв біля вікна. Його постава була прямою, а вираз обличчя – серйозним, навіть трохи напруженим.

— Час прокидатися, Ваша Величносте, — сказав він спокійно, але твердо, не відводячи погляду від горизонту. — Коронація завершена. Тепер настав час діяти.

Аурелія сіла на ліжку, відчуваючи, як її думки поступово повертаються до реальності. Вчорашній день видався виснажливим: церемонія, натовпи людей, нескінченні привітання. Але найбільше її розбурхували спогади про Каеля. Його слова, його погляд... Вона мимоволі затримала подих, згадуючи, як поруч із ним почувалася вільною, хоч і на мить.

— Що сталося? — запитала вона, намагаючись зосередитися на Даріусі.

Він підійшов ближче, його голос став тихішим, ніби він не хотів порушувати ранкову тишу:

— Світ людей у кризісі. Їхні землі потерпають від хаосу, і вони чекають на твоє рішення. Ти — їхня королева, і твоє слово може змінити хід подій. Але діяти треба негайно.

Аурелія відчула, як у грудях наростає тривога, але разом із нею з'явилося й усвідомлення відповідальності. Вона кивнула, намагаючись приборкати сумніви.

— Я розумію. Що потрібно зробити найперше? — її голос звучав впевнено, хоча всередині вона ще шукала рівновагу.

Даріус відступив на крок, його погляд став більш проникливим:

— Спочатку зустріч із лордами. Їхня підтримка важлива для будь-яких рішень. Потім — стратегічна рада. Ми повинні визначити, як допомогти людям і водночас захистити наші кордони.

Аурелія підвелася, відчуваючи, як її втома поступається місцем рішучості. Вона вдягнула мантію, що висіла на спинці крісла, і підійшла до Даріуса.

— Тоді не будемо гаяти часу. Веди мене, — сказала вона, і її голос звучав так, ніби вона вже прийняла на себе всю вагу королівської відповідальності.

Даріус кивнув і відчинив двері. Разом вони вийшли з кімнати. Аурелія йшла коридором замку поруч з братом, її кроки були впевненими, але всередині відчувалася напруга. Емоції, що вирували після вчорашніх подій, не давали їй спокою. Коронація, несподівані слова Лукаса, його поцілунок... Вона не могла просто так позбутися цього. Її серце все ще було прив'язане до Каеля, але водночас образ Лукаса тепер переслідував її, залишаючи слід у душі.

Коридор привів їх до зали, де вже зібралися лорди. Даріус мовчки відчинив двері, і Аурелія увійшла. Атмосфера стала напруженою, кожен погляд був спрямований на неї. Відчувалося, що всі чекали від неї рішучості та ясності в цей переломний момент.

— Лорди, — почала вона, її голос був спокійним, але в ньому звучала твердість, — ви знаєте, в якому стані перебуває наш світ. Наші кордони більше не захищають нас, а старий порядок впав. Настав час змін. Ми повинні діяти разом, щоб відновити мир і стабільність для всіх.

Її промова була чіткою, без зайвих прикрас. Вона говорила від серця, але водночас обдумано. Лорди перезиралися, хтось із них виглядав схвильованим, хтось — стриманим, але всі відчували, що її слова несуть правду. Аурелія більше не була просто королевою. Вона стала лідером, здатним вести за собою.

— Я закликаю вас до єдності, — продовжила вона. — Ми маємо створити новий союз. Це може вимагати від нас співпраці з людьми, пошуку нових шляхів взаємодії з фракціями, які виникли після падіння старого порядку.

Зал наповнився тихим шепотом. Аурелія підняла руку, закликаючи до тиші.

— Ми повинні побудувати майбутнє, яке буде сильним і стійким. Лише разом ми зможемо це зробити.

Декілька лордів схилили голови, інші виглядали невпевнено, але навіть вони розуміли, що змін уникнути неможливо. Даріус стояв поруч, уважно спостерігаючи за сестрою. У його очах читалася гордість.

— Ми залишаємося тут, щоб розробити план дій, — додала Аурелія. — Нам потрібно зрозуміти, чого потребують люди, і допомогти їм відновитися. Це наш обов'язок.

Вона обвела поглядом присутніх і завершила:

— Якщо ми об'єднаємо наші зусилля, то зможемо захистити обидва світи від будь-якої загрози, навіть тієї, що може виникнути зсередини.

Зал наповнився гомоном голосів, і Аурелія відчула, як її серце почало битися швидше, ніби передчуваючи щось важливе. Це був початок нового етапу, і вона усвідомлювала, що попереду чекає непростий шлях. Але страху не було — лише рішучість. Вона знала, що заради миру варто боротися, навіть якщо це вимагатиме великих жертв.

Лорди обговорювали останні події, і Аурелія уважно слухала, намагаючись не пропустити жодної деталі. Вона ще не встигла висловити свої думки, коли двері тронної зали раптово розчинилися. Усі голоси вмить стихли, і всі погляди звернулися до порогу. На порозі стояв голець, який виглядав схвильованим і трохи задиханим, ніби поспішав.

— Ваше Величність, — промовив він, низько вклоняючись. У руках він тримав свиток, який злегка тремтів разом із його пальцями. — Посланець від леді Ренфорд. Вона наказала передати це негайно.

Аурелія кивнула, і голець, зробивши кілька кроків уперед, обережно простягнув їй листа. Вона взяла його, відчуваючи легкий холод від печатки, що підтверджувала справжність повідомлення. Погляд на герб леді Ренфорд лише посилив її цікавість і тривогу водночас. Що могло змусити леді Ренфорд надіслати листа з такою терміновістю?

Розламавши воскову печатку, Аурелія розгорнула свиток. Її очі швидко побігли рядками тексту, а вираз обличчя поступово змінився. У залі запанувала напружена тиша. Усі чекали, але ніхто не наважувався порушити мовчання.

"Дорога Ауреліє,

З радістю повідомляю, що організувала зустріч з представниками людей. Вона відбудеться завтра в Лондоні, оскільки це стратегічно важливе місце для переговорів. Ми повинні обговорити нові можливості для співпраці між нашими світами, а також обрати правильний шлях для стабілізації ситуації після загибелі Морвана.