Salamander - Темні нащадки, Salamander

— Ти виглядаєш щасливою, — сказав Лукас, його голос був тихим, але сповненим щирості.

— Це важливий день, — відповіла Аурелія, намагаючись зберегти нейтральність. — Але шлях до цього був нелегким.

Лукас уважно подивився їй в очі, і в його погляді з'явилася м'яка теплота.

— І все ж ти стала тим, ким завжди мала бути. Королевою.

Її погляд на мить відхилився вбік. Вона відчула, як у серці з'явилося змішане відчуття: вдячність за його слова і легкий тягар провини, який вона не могла пояснити.

— Я рада, що ти тут, Лукас, — тихо промовила вона.

Він кивнув, але нічого не відповів. Їхній танець продовжувався в мовчанні, яке було водночас спокійним і напруженим, ніби вони обоє боялися порушити цю крихку рівновагу. Коли мелодія закінчилася, Лукас відпустив її руку і зробив легкий уклін.

— Дякую за танець, Ваша Величносте, — сказав він стримано і, не чекаючи відповіді, відійшов убік, залишаючи її в центрі залу.

Аурелія проводжала його поглядом, відчуваючи змішані емоції — сум, нерозуміння та легкий відтінок тривоги. Її роздуми перервав Каель, який опинився поруч, уважно вдивляючись у її обличчя.

— Все добре? — тихо запитав він, його голос був м'яким, але проникливим.

Аурелія повернулася до нього, вдячна за його присутність, і кивнула:

— Так. Все добре.

Каель легким рухом провів рукою по її рукаву, немов намагаючись заспокоїти.

— Якщо тобі щось потрібно, просто скажи, — його слова були сповнені турботи й підтримки.

— Дякую, Каелю, — відповіла вона, намагаючись зосередитися на теперішньому моменті й відкинути думки про Лукаса. — Я просто хочу, щоб усе пройшло ідеально.

Вони залишилися стояти разом на краю танцювального майданчика, спостерігаючи за тим, як знать продовжувала насолоджуватися святом. Однак для Аурелії ця атмосфера вже не здавалася такою радісною — її думки були десь далеко, в іншому місці, з іншими людьми.

Каель, помітивши її задумливість, нахилився ближче й тихо промовив:

— Цей день твій, Ауреліє. Ти заслуговуєш на нього.

Її серце защеміло від цих слів. Вона підняла погляд на нього, і, не втримавшись, прошепотіла:

— І ти теж заслуговуєш.

Нахилившись ближче, Каель тихо сказав, майже пошепки, так, щоб чути могла лише вона:
— Сьогодні твій день, Ауреліє. Ти цього варта.

Її серце стиснулося від його слів. Вона на мить затримала погляд на ньому, а потім так само тихо відповіла:
— І ти також...

Каель нічого не відповів. Лише легка, майже невловима усмішка торкнулася його обличчя, а очі знову наповнилися тим самим теплом.

Їхню коротку, але таку важливу для обох розмову перервала Кора, яка з'явилася несподівано швидко, немов вітер. Її голос був сповнений діловитості:
— Ваша Величносте, гості чекають на вас у саду. Кажуть, там почалася вистава, і всі хочуть вашої присутності.

Аурелія поглянула на Каеля, шукаючи в його очах підтримки. Він, як завжди, залишався спокійним і впевненим.
— Мабуть, нам слід піти, — сказала вона, трохи неохоче.

Каель злегка нахилив голову, його голос звучав м'яко, але з відтінком жарту:
— Вирішувати тобі, моя королево. Іти на виставу чи залишитися тут — це твій день.

Аурелія зітхнула, зважуючи свої думки. Вона знала, що гості очікують її появи, і не хотіла їх розчаровувати.
— Гаразд, підемо, — нарешті сказала вона, зібравшись із силами.

Вони разом вийшли з зали, крокуючи поруч. Нічний сад був наповнений ароматами квітів, а м'яке світло ліхтарів створювало майже магічну атмосферу. Серед дерев можна було побачити групу артистів, які вже почали свою виставу. Вогняні трюки, ілюзії та мелодійна музика перепліталися в дивовижному танці, зачаровуючи всіх присутніх.

Аурелія на мить зупинилася, вдихаючи повітря, наповнене ароматами троянд і жасмину. Каель стояв поруч, мовчки спостерігаючи за її реакцією. Його присутність була для неї опорою, навіть у ці моменти, коли навколо вирувало свято.

— Здається, свято вдалося, — тихо промовила Аурелія, спостерігаючи за дійством.

— Свято вдалося, бо в них є королева, яку вони поважають і люблять, — сказав Каель, дивлячись не на виставу, а на неї.

Її обличчя трохи розчервонілося, але вона не відвернула погляду від вогнів, що танцювали в небі.

Аурелія відчула, як Каель наближається, і її серце прискорюється. Вона не могла більше відводити погляд від нього, все, що було навколо, наче зникло. Вогонь від вистави, музика, голоси — все це втратило значення, коли його погляд зустрів її погляд.

— Я кохаю тебе, — тихо сказав Каель, його голос звучав, як вітр у пустелі — сильний і спокійний водночас.

Без жодного слова, без жодної думки, Аурелія відповіла на його погляд, і їхні губи зійшлися в поцілунку. Це був поцілунок, повний пристрасті і ніжності, такого, якого вони не відчували раніше. Між ними була якась магія, що не потребувала слів. Вона відчула, як тепло розливається по її тілу, як серце б'ється в унісон з його.

Цей момент тривав, і все навколо здавалося неважливим. Вона була тут, з ним, в обіймах, в якій так довго потребувала її душа. Це було більше, ніж просто фізичне злиття — це було відчуття, що все, чого вона шукала, було знайдено в ньому.

Як тільки поцілунок завершився, Аурелія відчула, як її серце ще більше прив'язалося до нього. Вона відчула, що її місце тут, поруч з Каелем.

— Я теж кохаю тебе, — прошепотіла вона, дивлячись йому в очі.

Каель, усміхаючись, міцніше обняв її, і вони залишилися стояти в обіймах серед квітів і вогнів, готові до того, що попереду їх чекає разом.