Метьюз Джейсон - Червоний горобець

дозволивши місячному сяйву залити себе, забарвити у срібний колір.

Вона стомилася від того, що її використовують геть усі: vlasti, спадкоємці колишнього Радянського Союзу, генерал Корчной, американці, Нейт, котрий знай повторює, як буде доречніше, і вказує, що робити. Як Корчному вдавалося робити це так довго? Скільки витримає вона? Вона прислухалася до Нейта за дверима в спальні. Від всіх них їй хотілося чогось більшого. Їй набридло, що їй відмовляють у почуттях.

Приблизно о третій ночі Нейт спросоння почув, як відчиняються двері його кімнати. Крізь завіси линуло розсіяне жовте світло вуличних ліхтарів. Він злегка повернув голову і побачив силует Домініки — її граційну ходу, — вона йшла до вікна. Випростала руки і розсунула завіси, спершу одну, потім іншу, доки не опинилася в отворі скляних дверей, які вона відчинила. Нічний вітер роздував вперед-назад завіси, що зміїлися обабіч неї, навколо неї, на її обличчі, її тілі. Вона підійшла до нього, розсуваючи штори, і зупинилась біля ліжка. Нейт сперся на лікоть.

— З тобою все гаразд? Щось трапилось? — запитав він.

Вона не відповіла і далі стояла мовчки, дивлячись на нього. Його внутрішній офіцер розвідки відразу ж подумав, що вона почула щось, можливо, якийсь шум за дверима. Невже їм просто зараз доведеться вшиватися з готелю? Раніше того вечора він перевірив аварійні сходи. Одначе Домініка не відповідала, тож Нейт сів і м’яко взяв її за руку.

— Домі, що сталося? Що відбувається?

Вона заговорила пошепки:

— Коли ми покохалися, ти доповів про це своєму штабу?

— Що ти таке кажеш? — мовив Нейт.

— У Гельсінкі й у Римі, коли ми були коханцями, ти казав про це своєму начальству?

— Те, що ми зробили, було проти правил, непрофесійно; це моя провина, ми наразили на ризик твою безпеку, всю операцію.

Вона не відповідала, а лише дивилась на нього. Минула ще секунда, перш ніж вона заговорила:

— Операцію, — сказала Домініка. — Ти хотів сказати, що ми наразили на ризик подальший збір razvedka — розвідданих.

— Послухай, — сказав Нейт, — те, що ми зробили, було нерозумно, як із професійних, так і з особистих міркувань. Ми мало не втратили тебе. Я весь час думав про тебе. І досі думаю.

— Авжеж, ти думаєш про розвідника, про Домініку, національного агента.

— Що ти таке кажеш? Що хочеш почути від мене? — сказав Нейт.

— Я лише хочу, щоб ми інколи думали не про те, що маємо виконувати операцію, а про те, що є лише ти і я.

Її груди здіймалися у ліфчику. Він встав і огорнув її руками. У його голові точилася боротьба між дотриманням безпеки і пристрастю до неї. Він відчував запах її волосся, її тіла. «То невже ви оступитеся втретє, містере Офіцере Розвідки?» — подумав він.

— Домініко, — сказав Нейт і відчув стугоніння у вухах — давній сигнал небезпеки.

— Ти порушиш свої правила ще раз? — спитала вона.

Вона бачила пурпуровий колір його бажання, воно освічувало собою темну кімнату.

— Домініко… — сказав він, заглядаючи їй у вічі.

На її віях затрималась частинка світла з вікна. Він побачив Форсайтове обличчя, що витало в повітрі над його головою, страшне, всевидюче. Він хотів її, більше, ніж міг опиратися, нагальніше, ніж узагалі можна уявити.

— Я хочу, щоб ти сплюндрував свої правила… зі мною… не з твоїм агентом, а зі мною, — сказала Домініка. — Я хочу, щоб ти сплюндрував мене.

Шлейка її ліфчика зашурхотіла, коли вона розстебнула його. Вона повалилася на ліжко, перевернулась на живіт і затягнула на себе Нейта, важкого і розгарячілого, він припав губами до її шиї, переплівши свої пальці з її. Вона міцно тримала його за руки. Він совався, вона дражнила його, тож він затиснув її стегна ногами, і її дихання почастішало. Вона простогнала: «Trahni menya», — і простягнула руку, щоб торкнутися його, поки він шепотів їй у вухо:

— Скільки правил ти змусиш мене порушити?

Вона повернула голову до нього, без слів, щоб подивитися, чи він часом не дражнить її.

— Мені порушити п’ять настанов, десять?

Він не відняв губ від її вуха й почав повільно рахувати до десяти, підставляючи цифри під ритм своїх стегон:

— Odin… dva… tri…

Вона тремтіла, але вже з іншою частотою.

— Chetirye… pyat… shest…

Вона розкинула руки, загрібаючи ними ковдру.

— Syem… vosyem… dyevyat…

Пальці як кігті, вона намотала ковдру на зап’ястя.

— Desyat, десять, — сказав Нейт, відриваючись від її спини, все ще поєднаний із нею, підносячись над її блискучою спиною, зненацька ніжна лінія її спини і сідниць вигнулась, і вона зарилася обличчям у матрац, переводячи подих.

Кімнатою повзла смужка місячного світла, й вони дивилися на неї, лежачи одне біля одного. Нейт нахилився до неї, взяв її за підборіддя і поцілував у губи. Вона ніжно відвела його руку.

— Якщо ляпнеш щось не те, — сказала, — я виб’ю тобі праве око нігтем, а тоді скину з балкона.

— Не сумніваюся, ти можеш це зробити, — сказав Нейт, влягаючись на подушку.

— Так, Нєйт, — сказала Домініка, — а якщо мені знадобиться ще щось, твій маленький горобчик знову завалить тебе в ліжко.

— О’кей, о’кей, я не це мав на увазі. Може, поспимо хоч кілька годин? Можеш вгамуватися на деякий час?

— Konechno, звісно, хороші агенти завжди слідують інструкціям, — сказала Домініка.

Папуцака від таверни «Xinos» (фарширований баклажан)

Підсмажити фарш із ягнятини в оливковій олії з цибулею та очищеними від шкірки помідорами. Як слід приправити, остудити і додати натертий сир, петрушку, вимочений вчорашній хліб і збите яйце. Розрізати баклажани навпіл і підсмажувати до м’якості. Вибрати серцевину і наповнити фаршем. Полити соусом морне, збризнути олією і запікати у глибокій посудині (з нарізаною серцевиною баклажана і мінімальною кількістю води на дні) до утворення рум’яної шкірки. Подавати, коли охолоне до кімнатної температури.

37

Зюганов міцно тримав приймач шифрованого телефону. Цей інструмент був розміром з його голову.

— Ясно, що вони пильнуватимуть, чи за ними не стежать, — сказав Зюганов. — Вам нізащо не вдасться сісти їм на хвіст. Дійте згідно з початковим планом. Маєте матеріали напоготові? Вам знадобиться не більше п’ятнадцяти хвилин. Одне ім’я, підтверджуєте, а тоді вбиваєте.

Зюганов повернувся в кріслі.

— Послухайте, я ж не кажу вам не залишати її живою, але ім’я важливіше за все, і за всіх. Panimat? Зрозуміло? Я чекаю результатів, і не патякайте зайвого. Кінець.

***

Їхній останній день в Афінах, сонце пече вже з дев’ятої ранку, вони обоє стомлені, пом’яті й сонні. Пішли від готелю по Піндару, зупинилися випити свіжого апельсинового соку на площі Колонакі, сіли пліч-о-пліч під навісом, й офіціант приніс їм випічку. Весь день вони проведуть на ногах, продовжать репетирувати звіт Домініки для Центру про контакт. Домініка відкусила шматок рогалика з листкового тіста й облизнула пальці. Вона почувалася добре і вирішила зробити спробу:

— Може, я скажу їм, що ти примусив мене чи що я зав’язала тобі очі й замкнула голого в гардеробі?

Вона відірвала шматочок рогалика і спробувала погодувати його. Він відсмикнув голову.

— Мабуть, Центр зрозуміє витівку із замиканням у гардеробі, — сказав Нейт.

Він був