Катерина Мединська - Це не солодке кохання, Катерина Мединська

- Дякую за вашу розповідь, - нарешті сказала вона. - Мені було дуже цікаво.

Ганна сумно посміхнулася і мимоволі згадала про Олега. З важким зітханням вона відпустила свій вінок, який, кружляючи у вирах, повільно поплив за течією. Звісно, вона не мала жодних ілюзій, але на мить їй вдалося повернутися в безтурботний час юності, коли вона мріяла про прекрасного принца на білому коні.

У ті роки вона не замислювалася про те, яким має бути її наречений. А зараз, у свої сорок, вона з чіткою ясністю усвідомлювала, які якості вона хотіла б бачити у своєму майбутньому чоловікові. Пускати віночки у воду, звісно, зворушлива забава, але вона ясно розуміла, що це не замінить справжніх почуттів і кропіткої роботи над стосунками.

На мить вона заплющила очі, і перед нею постав Олег: його красиве обличчя, осяяне радістю або безтурботним сміхом. У пам'яті спливли його промениста усмішка, чуттєві губи, чарівні риси обличчя і низький голос, що огортає. Раптом стало боляче. 

Зітхнувши, Ганна повернула погляд до течії річки, де вже давно зник з поля зору вінок. Поруч дівчата весело базікали, роблячи селфі для соцмереж. Ганна посміхнулася їм, ховаючи смуток у куточках очей. З кожним днем туга за Олегом ставала дедалі сильнішою. Навіть уночі їй снився Олег. Сон починався однаково. Спочатку Громов здавався закоханим і щасливим, але потім у його обіймах незмінно з'являлася інша жінка. І сон перетворювався на кошмар, сповнений болісних ревнощів. Ганна прокидалася в холодному поту, немов наяву переживши зраду. Вона розуміла, що вся справа в її внутрішніх страхах і переживаннях, і вела внутрішню битву, намагаючись заспокоїти себе. Але нав'язливі думки долали, захоплюючи в безодню смутку і сумнівів. Але як то кажуть, після бою кулаками не махають. Усе вже було сказано і зроблено.