Артур Єрмак - Байка про Арктантропа, Артур Єрмак

- Ну, якщо навіть Рена не знає таких зверхів, то чого ви від мене хочете? - розвела руками ліквідаторка. – Але добре я пошукаю якийсь гіпнотизуючий амулет або кільце, може браслетик на руку чи ногу.

Вони ще трохи посиділи, поговорили про різне а тоді вже Кайла мала йти та тут раптово Ітан знов згадав про дещо важливе.

- Я маю попросити у тебе про ще одну послугу, - сказав він до неї.

- То про яку саме?

Він приклав пальця до вуст аби та мовчала а тоді взявся за край килима і відкинув його один сильним рухом, далі відкрив люк, якомога ніжніше аби старі петлі не скрипіли, бо ж Франц мав такий самий чуткий слух, як його власний.

- Дуже гарно, дуже, та я тут до чого?

- Ти ж ліквідаторка і прошу тебе ліквідуй це.

- Ти хочеш аби я їх спалила? Але ж любчику, хіба не краще продати? Тут на тисячі якщо не сотні тисяч доларів цих нар...

Ітан не дав їй договорити, трошки грубо, але з оглядом на ситуацію оправдано, затулив її рот долонею. Дочекався поки вона перестане пручатися і тоді відпустив, показав пальцем на павутиння і павука у куті під стелею та похитав головою.

- Я зрозуміла, спочатку подумала що ти копів боїшся, то я можу забрати собі це все.

- Байдуже як і куди, аби цього тут не було.

Марія з цікавістю дивилась як Кайла підняла долоні на витягнутих руках і закривши очі бурмотіла якусь магію. Склад, що був у підвалі засяяв пурпуровим світлом, мало не сліпив, тоді відбувся один яскравий спалах, що засліпив наших героїв, усіх окрім Рени, та дивилась своїми примарними очима і намагалась вигадати спосіб вивернути щось подібне своїми силами.

Коли прозріли, то наркоти вже не було, підвал був весь чистий, самі голі бетонні стіни, навіть павуки і павутиння, пліснява і сирість кудись перенеслись.

В той же момент до сторожки забіг Нгану, хлопець був переляканий і одразу спитав чи всі гаразд, коли ж йому відповіли що так, побіг назад у плавильню.

- Йому поступово стає краще, ломота (так він зашифрувався) тепер рідше, тож я боявся щоб він не побачив того всього, - пояснив ведмідь свої мотиви.

- Хм, - хмикнула Кайла. - Я навіть не знала, та так, ти напевно правий, колишніх у цій справі нема, піду я вже мабуть додому, покурю, що там впало.

- Тільки не захоплюйся, - мовив він їй на прощання.

- Добре, татусю.

Ліквідаторка відчинила двері, та вони вже вели не на звалище, через дверний отвір показались шикарні апартаменти класу люкс, у яких вона і зникла. Коли ж одразу після того Ітан підійшов перевірити двері то вони вже були в абсолютній нормі, вели знов до звалища.

Марія все ще сиділа за стійкою, не могла та і не хотіла вставати аби не ображати кішку. Ітан в той час поліз на горище і довго там шукав матрац, потім спустився і облаштував місце для кровопивці, Рена весь час ходила за ним але мовчала. Підвальчик був маленьким, я вже то вам казав але уточню, він був достатнім аби стояти там на повний зріст Ітану і в повний же зріст лежати, тож квартирка для одинокого кровопивці мала бути достатньою.

Кішку зігнав він сам, коли насипав їй поїсти. Шинка охоче злізла з ніг дівчини і пішла їсти, Рена пішла надвір, мовляла хоче поспілкуватись з духами і подивитись на успіхи Франца.

- Дякую, - казала Марія спускаючись аби подивитись на підвал, на матрац, на постільне, поклала свою книжку поряд з подушкою, на ковдру. - Рені і справді чотириста років? - спитала раптово.

- Чотириста двадцять вісім, якщо бути точним, - відповів він і вийшов, лишивши її наодинці.

Ітан пішов до Рени, спитати у неї що там і як, вона сиділа неподалік плавильного цеху.

- З ним Кайла, - мовила до нього.

- Повернулась?

Лисиця кивнула.

- Так і вже накурена, розповідає хлопцю за життя, намагається впевнити його що треба рухатись далі, що вони просто були приємним сексом на шляху життя один одного.

- Сподіваюсь він не зірветься, - з тривогою відповів ведмідь.

- Ти дивний, - трохи згодом сказала кіцуне.

- Чому? - здивувався він.

- Бо ти перевертень-ведмідь, арктантроп. Такі як ти зазвичай одинаки і рідко долучаються до зграй, будь-якого складу а ти... самотужки зібрав навколо себе зграю і стараєшся піклуватись про кожного... став зовсім іншим з нашої першої зустрічі.

- Можливо, але я не збирав їх, вони всі самі з’явились у нашому житті, але якщо вже так сталось...

- Я розумію тебе, коханий. Ти добре вчинив що дозволив тій дівчині тут жити, але стережись якщо надумаєш мені зрадити, - вона навіть не дивилась на нього, та її голос, інтонація, у ведмедя від них пішли мурахи по спині.

- Чекатиму на тебе, скільки потрібно.

- Ітане?

- Так?

- Вибач, що відрубала твою руку.

Він навіть не відповів на те, не знав що, бо вже змирився, до того ж та рука отруювала все тіло.