Елена Ферранте - Історія втечі та повернення, Елена Ферранте

я казала, що ні, він хотів, щоб я заприсяглася, я заприсягалася, тоді питала, чи кохався він зі своєю дружиною, він кричав, що ні, я теж вимагала, щоб він заприсягся, і так присягання за присяганням, обіцянка за обіцянкою, насамперед обіцянка сидіти вдома, щоб зі мною можна було зв’язатися. Він хотів, щоб я чекала на його дзвінки, і коли мені таки доводилося вийти – треба ж було щось купити, – телефон марно дзвонив у порожнечі, він не переставав набирати номер, поки я не верталася, і я кидала напризволяще дітей, залишала торби, навіть не зачиняла вхідних дверей, а бігла до телефона. Піднімала слухавку, а на тому боці він був у розпачі: «Я думав, що ти більше мені не відповіси. – Тоді з полегшенням додавав: – Але я б усе одно дзвонив, якби не було тебе, я б закохався у телефонні гудки, ці гудки без відповіді здавались би мені єдиним, що в мене залишилося». І детально згадував нашу з ним ніч – пам’ятаєш це, пам’ятаєш те – згадував її без перерви. Перелічував усе те, що хотів зробити разом зі мною, не тільки займатися сексом: хотів би гуляти, поїхати в подорож, піти в кіно, у ресторан, розказувати мені про свою роботу, вислухати мою розповідь про те, як справи з публікацією праці. Тоді я забувала про самовладання. Я шепотіла: так-так-так, усе, все, що хочеш, і кричала йому: я скоро поїду на відпочинок, через тиждень я буду вже на морі з дівчатками і П’єтро, немов ішлося про депортацію. А він: через три дні Елеонора їде на Капрі, тільки-но вона поїде, я примчу у Флоренцію, щоправда, тільки на годинку. Тим часом Ельза дивилася на мене і питала: «Мамо, з ким ти весь час говориш? Ходи гратися». Одного дня Деде сказала: «Облиш її, вона говорить зі своїм нареченим».

113

Ніно виїхав уночі, до Флоренції прибув десь близько дев’ятої ранку. Зателефонував, йому відповів П’єтро, він кинув слухавку. Зателефонував ще раз, я побігла до телефона. Він припаркувався під моїм домом. «Зійди вниз». – «Не можу». – «Зійди негайно, інакше піднімусь я». До мого від’їзду до В’яреджо лишалося всього кілька днів, П’єтро був уже у відпустці. Я залишила на нього дівчаток і сказала, що маю дещо терміново купити на море. Побігла до Ніно.

Не була то добра ідея. Ми виявили, що жага наша, замість того щоб ослабнути, розгорілася ще дужче, висуваючи свої претензії з безсоромною наполегливістю. Якщо на відстані, по телефону, слова дозволяли нам мріяти, вигадувати захопливі можливості, але водночас дисциплінували нас, стримували і лякали, то тепер, коли ми зустрілися, зачинені у мікроскопічному просторі автомобіля, не зважаючи на страшну спеку, безумство наше набуло конкретності, оповилося пеленою неминучості, вписалося у велику добу перемін, пристосувалося до сучасної дійсності, яка вимагала неможливого.

– Не вертайся додому.

– А діти, а П’єтро?

– А ми?

Перед тим, як вирушити до Неаполя, він сказав, що не знає, чи витримає розлуку зі мною на цілий серпень. Ми у відчаї попрощалися. У домі, який ми винаймали у В’яреджо, телефона не було, він дав мені номер телефону будинку на Капрі. Примусив пообіцяти, що телефонуватиму щодня.

– А якщо відповість твоя дружина?

– Покладеш слухавку.

– А якщо ти будеш на морі?

– У мене є робота, я майже не ходитиму на море.

По телефону ми мали також домовитися про зустріч, перед святом Ферраґосто[11] або опісля, знайти спосіб бодай раз побачитися. Він наполягав, щоб я вигадала якийсь привід повернутися до Флоренції. Він зробить те саме й приїде до мене. Ми побачимося в мене вдома, повечеряємо й підемо разом спати. Ще одне безумство. Я поцілувала його, почала пестити, вкусила й вирвалася від нього у стані нещасливого блаженства. Побігла і навмання купила кілька рушників, пару плавок для П’єтро, відерце і лопатку для Ельзи, синій купальничок для Деде. У той період синій колір був її улюбленим.

114

Ми поїхали на море. Уваги дівчаткам я приділяла мало, майже весь час залишала їх на батька. Я постійно бігала в пошуках таксофону, просто для того, аби сказати Ніно, що кохаю його. Тільки кілька разів мені відповіла Елеонора – я повісила слухавку. Але її голосу було досить, щоб роздратувати мене, я вважала несправедливим, що вона може бути поруч з ним вдень і вночі. Що їй до нього, що їй до нас? Це роздратування допомогло мені перемогти страх, і плани знов побачитись у Флоренції здавалися мені дедалі реальнішими. Я сказала П’єтро, і це була правда, що хоч італійське видавництво, при всіх їхніх добрих намірах, не зможе видати книжку раніше січня, однак у Франції вона має вийти в кінці жовтня. Тому мені треба терміново вирішити певні сумніви, а для цього потрібні деякі книжки, тож я мушу повернутися додому.

– Я привезу тобі їх, – запропонував він.

– Побудь трохи з дівчатками, ти їх майже не бачиш.

– Мені подобається водити машину, а тобі ні.

– Дай мені хоч ненадовго спокій, гаразд? Можна мені отримати бодай день свободи? Навіть прислуга має вільний день, чому не можна мені?

Я вирушила машиною рано-вранці, небо було помережане білими хмаринками, з вікна дув свіжий вітер, несучи запахи літа. Коли я ввійшла в порожній дім, у мене закалатало серце. Я роздяглася, помилася, подивилась на себе в дзеркало, мене збентежила бліда пляма живота і грудей, я одягалася, роздягалася і знов одягалася, поки не відчула себе гарною.

Десь близько третьої пополудні приїхав Ніно – не знаю, яку байку він розповів дружині. Ми кохалися аж до вечора. Уперше він мав змогу спокійно насолодитись моїм тілом, він робив це з побожністю, з поклонінням, до яких я була не готова. Я намагалась не відставати від нього, хотіла будь-що бути на висоті. Але коли я побачила, як він лежить, знеможений і щасливий, щось раптом перемкнулося у мене в голові. Для мене то був унікальний досвід, а для нього – повторення вже відомого. Він любив жінок, обожнював їхні тіла, мов фетиші. Я не надто багато думала про інших його жінок, відомих мені – Надю, Сильвію, Маріарозу чи його дружину Елеонору. Думала я натомість про те, що добре знала, – про шаленства, які він чинив заради Ліли, про шал, який мало не довів його до самознищення. Я пам’ятала, як вона повірила в цю пристрасть і прилипла до нього, до складних книжок, які він читав, до його думок, амбіцій, щоб самій набратися сили і отримати шанс на зміни. Я