Ю. Несбе - Поліція

думки не зупинялися. Вони не залишать його в спокої доти, поки він не вирішить проблему. А вирішити її можна було лише двома способами. Один з них — давній. І про це волав зараз увесь його організм. Алкоголь. Напій, який приховує таємниці, камуфлює, одурманює. Це тимчасове рішення. Погане рішення. Другий спосіб був остаточним. Необхідним. Здатним усунути цю проблему. Диявольська альтернатива.

Харрі схопився на ноги. У будинку не було алкоголю, відколи він сюди в’їхав. Він почав ходити туди-сюди, потім зупинився і втупився в стару кутову шафу. Вона про щось нагадувала йому. Про полицю в барі, на яку Харрі одного разу так само дивився. Що допомагало йому залишатися на ногах? Скільки разів він продавав свою душу за меншу платню, ніж ця? А може, саме тому? Тоді він продавав її за дрібницю, виправдовуючи себе моральною люттю. Але цього разу справа була нечиста. Він хотів одночасно врятувати власну шкуру.

Але зараз десь усередині шафи він чув шепіт, звернений до нього: "Дістань мене, скористайся мною. Використай мене за призначенням. І цього разу я впораюся з роботою. Не дозволю куленепробивному жилету мене обдурити".

Звідси до квартири Трульса Бернтсена в Манглеруді він зміг би дістатися за півгодини. До квартири зі збройним арсеналом у спальні, який він бачив на власні очі. Ручна зброя, наручники, протигази. Кийок. Тож чого тягти? Він же знає, що потрібно зробити.

Але чи правда це, чи правда, що Трульс Бернтсен убив Рене Калснеса за наказом Мікаеля Бельмана? Сумнівів у тому, що Трульс божевільний, не було, але невже Бельман теж не в собі?

Або ж це просто була конструкція, яку його мозок склав із наявних у розпорядженні шматочків, насильно підігнав їх один до одного, тому що хотів, бажав, потребував якоїсь картини, котра якщо не пояснить, то хоч дасть якусь відповідь, відчуття, що усі шматочки з’єдналися врешті-решт між собою.

Харрі вийняв з кишені телефон і натиснув на "А".

Пройшло більше десяти секунд, перш ніж він почув хрюкотливе:

— Слухаю…

— Привіт, Арнольде, це я.

— Харрі?

— Так. Ти на роботі?

— Зараз перша ночі, Харрі! Я взагалі-то нормальна людина, тому лежу в ліжку.

— Пробач. Хочеш повернутися до сну?

— Ну, раз уже ти запитуєш, то так.

— Добре, але оскільки ти все одно вже прокинувся, — на іншому кінці він почув стогін. — Я думаю про Мікаеля Бельмана. Ти працював у КРИПОСі водночас із ним. Ти коли-небудь помічав якісь ознаки того, що його в сексуальному плані цікавлять чоловіки?

Запала довга мовчанка, наповнена рівним диханням Арнольда і шумом близького потяга. По звуку Харрі зрозумів, що вікно у спальні Арнольда розчинене; здавалося, що він на вулиці, а не в приміщенні. Напевно, він уже звик до усіх цих звуків, і вони не заважають йому спати. І Харрі несподівано прийшло в голову — не як осяяння, а як випадкова думка, — що, можливо, в цій справі усе йде так само. Звуки, звичні звуки, — вони не чули їх і від них не прокидалися, а саме до цих звуків їм належало прислухатися.

— Ти заснув, Арнольде?

— Ні, але цей поворот думки новий для мене, тому мені потрібно трохи подумати. Отже. Коли я згадую той час і дивлюся на речі в іншому контексті, то… І навіть тоді я не можу… Але ж очевидно…

— Що очевидно?

— Ні, був Бельман і самовідданий йому цуцик.

— Трульс Бернтсен.

— От-от. Ці двоє, — він знову замовк. Знову прогримів потяг. — Ні, Харрі, я не думаю, що ці двоє були парочкою гомиків, якщо ти розумієш, про що я.

— Розумію. Пробач, що розбудив тебе. Добраніч.

— Добраніч. До речі, зажди…

— Ну?

— У КРИПОСі служив один хлопець. Я зовсім про це забув, але одного разу я увійшов до туалету, а вони там з Бельманом стояли біля раковини з однаково червоними фізіями. Неначе щось сталося, коли ти розумієш. Пам’ятаю, я подумав тоді щось таке, але не надав цьому значення. А той хлопець незабаром після цього пропав з КРИПОСу.

— Як його звали?

— Не пам’ятаю. Напевно, зможу з’ясувати, але не зараз.

— Спасибі, Арнольде. Солодких тобі снів.

— Дякую. А що відбувається?

— Та майже нічого, Арнольде, — сказав Харрі, перервав зв’язок і сховав телефон у кишеню.

Він подивився на полицю з дисками. Ключ лежав на букві "У".

— Майже нічого, — повторив він.

По дорозі у ванну Харрі зняв із себе футболку. Він знав, що постільна білизна біла, чиста і прохолодна, що за відчиненим вікном стоїть повна тиша, а нічне повітря в міру бадьорить. І що він не зможе заснути ні на секунду.

І коли Харрі ліг, він став слухати вітер. Той свистів. Свистів у замковій щілині старовинної чорної кутової шафи.

Чергова оперативного центру прийняла повідомлення про пожежу о четвертій нуль шість. Почувши збуджений голос пожежника, вона відразу припустила, що йдеться про велику пожежу, при якій, можливо, потрібно буде перекрити рух і потурбуватися про цінності, поранених і загиблих. Тому вона здивувалася, коли пожежник сказав, що йдеться про дим, що активував пожежну сигналізацію в одному з барів Осло, що вже зачинився на ніч, і що пожежа згасла сама собою ще до їх приїзду. Ще більше вона здивувалася, коли пожежник попросив їх приїхати негайно. Тоді чергова зрозуміла, що те, що вона спочатку сприйняла за збудження в голосі пожежника, насправді було страхом. Голос його тремтів, як у людини, що багато побачила на своїй роботі, але все ж не була підготовлена до побаченого:

— Це дівчинка. Мабуть, її чимось облили, на стійці порожні пляшки з-під спиртного.

— Де це?

— Вона… вона абсолютно обвуглилася. І вона прив’язана до водопровідної труби.

— Де це?

— Вона прив’язана за горло. Чимось на зразок велосипедного ланцюга. Ви повинні приїхати, чуєте?

— Так-так. Але де…

— Квадратурен. Бар називається "Нірвана". Господи, вона ж зовсім дівчинка…

Розділ 40

Столе Еуне прокинувся о 06.28 від дзвінка. Спочатку він чомусь подумав, що це телефон, але потім упізнав трель будильника. Напевно, йому щось снилося. Але оскільки в тлумачення сновидінь він вірив не більше, ніж у психотерапію, то не зробив жодних спроб простежити свої думки у часі. Він ударив по будильнику і заплющив очі, щоб насолодитися двома хвилинами, що залишилися до настання половини сьомого, коли задзвонить другий будильник. Зазвичай у цей час він чув тупіт босих ніг Аврори, що бігла до ванної, щоб першою зайняти її.

У будинку було тихо.

— Де Аврора?

— Ночує в Емілії, — невиразно пробурмотіла Інгрід.

Столе Еуне встав, прийняв душ, поголився