Марита Полл - Блискавична для ельфа, Марита Полл

І з цими словами, Уран розчинився, а я пішла спати. 

Щось у словах Титана було. Через свою гордість і образу, я не помічала смутку в очах Араторна. Дурна? Можливо. Але я поки що не готова вибачити коханого чоловіка, за гіркі слова, які принесли мені біль.
Не знаю скільки я проспала, але прокинулася на світанку. І не від того, що виспалася, а від дикого головного болю та спеки.
Дженні, яка повернулася серед ночі в образі гірської кішки, лизнула мене в щоку і жалібно нявкнула. Але коли я не відреагувала на її дію, вона зіскочила з ліжка і вибігла з кімнати.
За хвилину до моєї спальні вбігли Лейла та Лейра. Не причесані, в одних сорочках, і дуже схвильовані.
— Татіє, що трапилося? – злякано запитала Лейра.
— Тобі погано? - підскочила до мене Лейла, і поклала руку мені на чоло. — Та в тебе жар! - винесла вердикт подруга.
— Я за цілителем! – тікаючи кинула нам Лейра.
— Уран! - тихо покликала я, так як сил говорити взагалі не було, але я знала, що він мене почує.
І почув. Через мить, Титан виник з нізвідки, прямо посеред спальні.
— Танечко?
— В неї сильний жар. Лейра зараз покличе цілителя. – відзвітувала Лейла.
— Діду? Це воно? Те, що ти казав уночі? - прошепотіла я, вмить пересохлими губами.
— Так, Танечко! Воно. — а потім глянув на Лейлу і наказав: — Поклич негайно Короля!
— Так, звичайно! – і дівчина зникла , вирушивши виконувати наказ Бога.
За кілька хвилин у спальні спалахнув темний портал, і з нього вийшов Араторн.
— Що трапилося? - подивився він на нас, і кинувся до мене. — Татія?
— У неї не так багато часу, як я гадав. Тіло Тані відторгує твою пітьму і це її вбиває. – серйозно пояснив Уран.
— Діду, не перебільшуй! - спробувала я посміхнутися, щоб не показувати Араторну, наскільки мені дійсно погано, але в цей момент у мене з носа потекла чорна кров.
— Погані справи! – похитав головою Уран. — Дуже погані!
— Що потрібно робити? - запитав у Бога Араторн.
— Спробуй втихомирити в Тані свою темряву.

Араторн узяв мене за руки і нас почала огортати темрява. Вона повзла по моїх руках все вище і вище, поки я не перестала хоч щось бачити. Але мені не полегшало.
Мене ніби почало розривати зсередини. Від моторошного болю я несамовито закричала.
Темрява схлинула в мить.
— Пізно! – приречено зітхнув Уран.
— Нічого не пізно! Я не дозволю їй померти. Тільки не зараз! - вигукнув Араторн і підхопивши мене на руки, вніс у темний портал.
Портал випустив нас у темному, затхлому приміщенні, де горів лише один смолоскип. Звичайний такий смолоскип.
Тут були лише одні двері. Великі, кам'яні, і по них бігли розводи темряви.
Араторн підійшов до цієї кам'яної брили, і, приклавши руку, випустив свою темряву. Двері зі страшним скреготом почали відсуватися вбік.
— Що це за місце? - не витримала я.
— Про це місце знали лише темні з мого роду. Тут знаходиться темне джерело сили. Арабус показав мені його, коли я ще був дитиною і прокинулася моя сила. Сюди можна потрапити лише темним порталом.
Араторн вніс мене через ці двері до гроту, який складався з чогось чорного, що нагадує обсидіан. А можливо, це саме він і є.
Стіни трохи підсвічувалися, і можна було розгледіти в їхньому світлі озеро, що розташовувалося посеред грота.
Чорне озеро лякало і заворожувало одночасно, притягуючи погляд.
Араторн посадив мене біля однієї зі стін і почав роздягатися.
— Що ти робиш? - запитала у нього, відчуваючи як заливаюсь фарбою сорому.
— Тобі треба скупатися в озері. Сама ти цього зробити зараз не зможеш, а мене висмикнули з наради. Не хочу псувати парадний костюм.
Араторн почав знімати штани, і я заплющила очі. Але через мить, мене знову підхопили на руки й понесли до темних вод озера.
Сорочка намокла і крізь тканину стало видно всі вигини та опуклості мого тіла, але Араторн наче не помічав цього. Чи вдавав, що не помічає?
Потім він мене розвернув, притискаючи спиною до своїх грудей.
— Розслабся і дозволь джерелу зіткнутися з пітьмою в тобі. – шепнув він мені на вухо.
Я думала, що Араторн скористається ситуацією і спробує обговорити все, що між нами сталося. Але я помилилася. Він не промовив більше ні слова.
Сама не помітила як заснула. А прокинулася я у своєму ліжку. Поруч спала Дженні в образі гірської кішки, а в кріслі поруч із ліжком дрімала Лейла.
— Лейло? - покликала я дівчину.
— Татіє? Тобі погано? – сполошилася сонна подруга.
— Ні. Я почуваюся набагато краще. А де Араторн?
— Він приніс тебе через дві години після того, як забрав. Дочекався, коли тебе огляне цілитель, і пішов.
— Зрозуміло.
А ввечері мені знову стало погано, і Араторн знову відніс мене до темного джерела. І знову він не спробував поговорити, а я знову заснула.
До четвертої ночі я підготувалася. Лейла зчитала з моєї пам'яті купальник бікіні, тому цього разу мені не довелося занурюватися в озеро в сорочці.
— Сподіваюся, тебе в такому вигляді не бачили інші чоловіки!? - осиплим голосом промовив Араторн у мене за спиною, коли я зняла халат і сама полізла в джерело Темряви.
— У моєму світі це купальний костюм. Багато дівчат одягають таке на пляж.
Араторн важко зітхнув, але нічого не сказав.
А за кілька годин, він перервав моє плавання в озері.
— На сьогодні досить. - і відвернувся, дозволяючи вибратися з води і витертись. — Пробач мене!
І це було сказано таким тоном, ніби від моєї відповіді залежало його життя. Я завмерла в очікуванні подальших слів, але їх не було.
— Це все що ти можеш сказати? - не витрималася я.
— Я не знаю що ще сказати. Я винен перед тобою. Щоб змусити тебе прийняти силу, мені довелося вчинити підло. Перший раз у житті. І від цього мені ще противніше від самого себе. Я збрехав, що не кохаю тебе, і цим зробив боляче не тільки тобі, а й собі самому.
— Ну, судячи з того, що я дізналася, так вчинити тебе підштовхнула ніч, проведена в обіймах Ланайни. - не втрималася я від шпильки.
— Ланайна? – здивовано перепитав Араторн.
— Вона ж не просто так базікає на кожному кроці, що стала твоєю фавориткою? До того ж, вона провела ніч у твоїх покоях перед нашим весіллям.
— Ревнуєш? – посміхнувся темний. — Даремно. Так, вона провела ніч у моїх покоях, але я був на той час в іншому місці. Вона прийшла до мене і стала спокушати, умовляти, що якщо я зроблю її своєю фавориткою, то не пошкодую про це. Я відповів, що фаворитка, це не лише коханка, а насамперед друг, з яким можна просто поговорити. І ми говорили. А потім мене викликав Гварет, і я подався у справах. Коли після розмови з тобою повернувся до покоїв, Ланайни вже не було. Охорона сказала, що вона покинула мої покої на світанку.
— І я маю повірити в це?
— Твоє право. Я не хочу виправдовуватися, але знай одне, в моєму житті не було жодної жінки з того моменту, як я зустрів тебе. Я лише прошу пробачити, за той біль, який завдав тобі своїми словами. Ти єдина дівчина, яку я покохав, і кохатиму поки дихаю.
Не знаю, його слова, щось зачепили в моїй душі. Якісь струни.
Я підійшла до чоловіка, що сидів на камені, і поклавши йому руку на плече, тихо прошепотіла:
— Я давно вибачила тебе, просто дуже злилася. А ще мені було дуже боляче.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно