Олександр Вікторович Зима - День на роздуми, Олександр Вікторович Зима

— Я хотів довідатися, чи привезли шовк. Якщо він у вас, то мені кортить глянути на те добро, за яке японці правлять немалі гроші. — Це вже дзвонив Роджерс.

— Зараз надійде Тійока. Дозвольте й на вас приготувати каву?

— Авжеж, зробіть таку ласку. Ви не можете уявити, як легко й світло в мене на душі, коли я зранку побуваю у вашому товаристві.

Катя допомагала служниці накривати на стіл, потім підкотила ближче високі строгі крісла. До вітальні ввійшла Тійока.

— Я не запізнилася?

Катя здогадалася: Тійока вже довідалася про візит Оулта.

— Роджерс зараз прийде…

— Навіть так? — стенула плечем Тійока. — Він устигає за обома? Ось тобі й старий джентльмен! Від Рожерса я в захопленні: він уміє догодити жінці. А це так багато значить. Та ще для таких забутих, як ми з вами, Кет.

— Доброго ранку, мої богині! — ще з порога обізвався Оулт. — Як спалося? Що снилося?

— Ви надзвичайно люб’язні, Роджерс, — мовила Тійока, граційно підбігла й поцілувала його.

— Зворушена вашою увагою, сер, — мовила Катя, дивуючись, що Оулт прийшов з діловою текою в руці.

— Приймаю ваші компліменти, леді, завжди радий їх чути, бо американці надто ділові люди й вважають, що навіть взаємну люб’язність треба вимірювати доларом. Я, на жаль, теж належу до ділових американців, любі мої, і тому захопив із собою ось цю теку, — виголосив Оулт і розкрив теку, де лежало кілька офіційних бланків і тонка, наче соломинка, ручка, заправлена спеціальним чорнилом, яке було виготовлене лише для Оулта й зберігалося в спеціальному сейфі разом з секретними паперами.

— Але справи — потім, а зараз прошу всіх на ранкову каву, — розпорядилася Катя.

— Як для кого, — мовив Роджерс, наче докоряв Каті. — Там, де все спільне і ніхто ні за що не відповідає головою, доки не спіймається на злодійстві, там можна не квапитися. Якщо ж кожен долар вкладає конкретна особа і в конкретну справу, тут ніхто й ні від чого не застрахований. Тому прошу покінчити з головним, що рухає наш капітал, а потім вдаватися до розваг.

Катя звернула увагу на те, як поштиво подає їй Оулт тонку чорну ручку з золотою пасмугою, що ефектно грає на тлі полірованого агату. В душі картала себе за вчинок, невідомий Павлові, але прочитала останній рядок угоди, де була зазначена сума гонорару з неприродно довгого ряду чисел, і поставила підпис.

Роджерс добув з бокової кишені піджака довгу вузеньку коробку, де була зображена чорна пір’їна на зеленому тлі.

— Тут точнісінько така ручка, якою ви щойно засвідчили свою згоду подарувати знервованим від атомного стресу американцям незабутні хвилини високого мистецтва. Зважте, такі ручки я подарував лише трьом видатним людям планети: першому американському астронавту, Хілді Брайнт і Президенту Сполучених Штатів.

— Я починаю вас ревнувати, Роджерс, — сказала Тійока й не без заздрощів подивилася на Катю. — Гляньте, до чого ви довели дружину містера Острожного — вона закохалася в вас, Роджерс.

— Облиште, люба, — хмикнув вдоволений Оулт і примружив очі, мов натякав Тійоці на вже одержаний нею подарунок — срібну, інкрустовану аметистом шкатулку з діамантовими сережками. Вчора Тійока звабила його пестощами, від яких в Оулта досі мліє душа, а все пережите уявляється сном, де в пригашеному червоному світлі танцювала японка, змигуючи вогнем подарованих прикрас — Тепер я з радістю вип’ю свої вершки з кавою. — Ви повинні тепер берегти свого благодійника, Кет.

— На жаль, я не зможу одночасно працювати над роллю і клопотатися вашим здоров’ям, — відповіла Катя.

— Ви не звертайте уваги на мої примхи, місіс Кет. — Роджерс пригубив каву. — Мені, на жаль, ніколи не щастило розвеселити жінок власним дотепом. Я лише пожартував, видаючи себе за живий капітал, зазначений в угоді. Якщо я схочу похвалитися новим аеропортом в Атланті, Кет, то я насамперед скажу, що він обійшовся недешево — півмільярда доларів.

— Мене цікавлять не тільки гроші, сер, — сказала Катя. — Я не можу більше сидіти в пустелі й кожної хвилини оплакувати свій талант, що так і залишиться десь під барханом на Ранчо Доута.

— О, — голосом ошуканця мовив Оулт. — Я дав можливість зберегти ваш талант для вашої держави? Тоді годилося б переглянути ставки нашої угоди, місіс.

— Ви завжди програвали, Роджерс, — жартівливо сказала Тійока.

— Я програвав жінкам, і тому доля мені прощає.

— Не просто жінкам, а красуням, — підказала Тійока й підсіла ближче до Каті, поцілувала її біля вуха. — Вродливим талантам, Роджерс.

— Заради такого програшу варто стерпіти всі злигодні непривітного життя бізнесмена, — погодився сам із собою Оулт, мимоволі підраховуючи новий зиск. Прибуток його цілком задовольняв, якщо не рахувати ще деякі надходження з таємних рахунків державних установ за доручену операцію «Багата наречена», яку Оулт з допомогою Тійоки проводив досить успішно. — Після фінансових битв краса жінки особливо чарівна, — ніби потішив себе надією Оулт і запевнив Катю: — Що б не сталося з Роджерсом, ви отримаєте свій заробіток сповна. Тут діє закон бізнесу.

— Ну чому мене доля обійшла талантом? — поскаржилася Тійока.

— Ви більше ніж талант, — тихо сказав Роджерс і несподівано відчув, як запаленіли щоки. — Ви — геніальна фея спокуси.

— Тепер я вірю, що ви мене любите, Роджерс, — заусміхалася Тійока, намагаючись усе перевести на жарт.

Джім Френк цього разу приїхав до Президента на його рибальський хутір у ролі інструктора з рибальського спорту. Тому одягнувся відповідно до своєї посади: був у шкіряних чоботях-витяжках, у яких можна цілий день бродити й не боятися промочити ноги; у грубому сірому светрі, зеленій куртці й м’якому капелюсі з чималими крисами, що прикривали очі від яскравого