Микола Смоленчук - Смутна доба

зраджене. За Юхна і Башу, за рани Левка і смерть його товариша!..

Постріл сполохнув птаство, темною хмарою піднялося воно над зривищем, прилеглими до нього озерами та широкими дніпровськими водами.

Розтопча звик стріляти раз.

Логвин, який за життя нічого доброго не зробив, скоїв стільки зла, що вистачило б на багатьох, незграбно переломився і полетів у прірву.

Цього разу рука Карпа не схибила.

— Зброю на землю, і геть з моїх очей! Чи, може, хочете за ним?..

Гайдуки покидали рушниці і дременули в різні боки.

Карпо важко повернув до монастирської огорожі, біля якої смирно стояла його кобила, запряжена в однокінний візок.

Житомирські пакти

Згідно сеймової конституції 1609 року від унії відпали крім віленського міського також новогрудське та гродненське духовенства, які півтора десятиліття знаходилися в унії. Це занепокоїло митрополита і самого короля.

Новий наступ проти православ'я розпочався одночасно з московським походом Сигизмунда і продовжувався після сейму 1611 року. Водночас польський уряд виступив проти козацтва. Перша комісія по угоді польських комісарів з козацтвом відбулася в Житомирі того ж таки 1609 року. Її постанови знову твердили про своєвольство козаків, які не визнають влади старост і своїх панів, чинять набіги на волості і чужинські міста, порушуючи угоди з сусідами.

Для приведення козаків до порядку сейм визначив комісарів, вони разом із коронним гетьманом мали гамувати козаків. Були то одні слова — московський похід вимагав збільшення реєстрів, покордонні землі вщерть наповнилися козацькими загонами під королівськими коругвами[235]. Сейм ухвалив війну з Москвою, виділивши на неї якісь кредити, король думав не про приборкання козацтва, а про розширення його числа. Комісари навіть не вимагали виконувати їхні вказівки.

Сагайдачний тримався осторонь московського походу, він одразу зрозумів двоякий характер житомирських пактів і всерйоз до уваги їх не брав. Козаки хотіли під його сильну руку, він протидіяв не лише шляхті, а й Жолкевському. Конашевич прагнув ослабити Корону і після довгих роздумів знайшов для того оригінальний шлях. Винищене під Солоницею козацтво потребувало для свого відродження доброго союзника. Та хто піде з ним в союз? Виснажена смутою Москва? Уже ряд літ мали вони спільного ворога, та де взяти московській державі сили, щоб протидіяти Короні?! Піти на союз з Портою не захоче український народ. А коли вдатися до хитрощів? Якщо козацтво посилить напади на Туреччину, Порта мститиме Короні і тим її знесилюватиме. Ляхи ж для боротьби з невірними шукатимуть союзу з козацтвом.

Згадав Борецького і його застереження:

— Бійся єзуїтського підступу, полковнику!

Отець Іов досвідчений і мудрий, до його слів треба прислухатись. Багато днів стоять вони у його пам'яті.

Згадався недавній лівонський похід, він безповоротно поглинув не лише обдерте та голодне козацьке військо, а і їхнього ватажка, знаменитого Кішку, упав той від кулі в потилицю за те, що нерозважно послухав ляхів і повів козацтво на вірну погибель.

Чи не було кулею в потилицю і його перерване гетьманство?!

Повернення

Отрош провів у Чубівці частину осені та всю зиму, і лише навесні з'явився на Подолі. Левко так і не дізнався, чому він так довго відсиджувався на Бованах після того, як вони вихопили з маєтку Ілляша і несамовито погнали з прахом товариша на узгір'я Канева, в Отроша відкрилася рана — про сідло йому треба було забувати.

Пересидівши час, приїхав козак на Поділ, запрігши Лиску в Карпів візок. У селі Отрош почував себе вільно — жив незалежно у хижці діда Юхна, мав безліч господарських клопотів, за якими спливав час, а тут одразу відчув себе зайвим. Коли числився надвірним козаком, мешкав при воєводстві — іншого пристанку у Києві він не мав.

Доля сама приготувала Покрові кімнату з вікном до саду, жінка її любила, Отрош про те знав і це його травмувало. Та змінити нічого не міг.

Двір, як і належить, жив онуками. Старшого Левко уже на коня садовив. Хлоп'я учепиться за гриву, як кошеня у моток ниток, і тримається так до кінця подвір'я.

У Долі серце мало не вискакувало з грудей.