Скотт Ферріс - Інґа

Кейєн так стимулював інтелектуальні здібності Інґи, що її світська колонка вже здавалася їй нестерпно банальною. Тепер, обідаючи із голлівудськими пліткарями, Інґа «ледь не вибльовувала свою вечерю у ресторані Romanoff просто на стіл, чуючи те, що їм здавалося важливим, — писала вона Кейєну. — Сьогодні вже немає чогось такого, на що мені начхати»{844}. Хоча вона завжди дбала про те, як заробити на життя, тепер Інґа дуже занепокоїлася, коли, як і передбачалося, Шейлі набридло сидіти в Англії, наприкінці 1944 року вона повернулася у Голлівуд і вимагала віддати їй колонку.

Ґрем погодилася з оцінкою Інґи її недоліків як світської колумністки. «Переважно від редакторів я чула, що її матеріали занадто добрі, — казала вона. — Якщо ж ви не блискуча письменниця, то не можете дозволити собі аж так всіх любити. Таке чтиво втомлює»{845}. Крім того, Ґрем вважала Інґу нещирою. «Вона така сама жорстка в реальному житті, як і я — навіть жорсткіша, але на папері вона мов мед», — зазначала Шейла{846}.

Ґрем знала, що Інґа все ще сподівалася стати актрисою кіно. Добрий друг Інґи — Уолтер Піджеон організував для неї в студії MGM кінопроби, які, на її думку, пройшли дуже вдало. Ґрем була в павільйоні MGM і наштовхнулася на Інґу, яка переглядала власні фотографії. Ґрем подивилася на кілька світлин і «не намагаючись бути грубою чи дратувати її, легковажно зауважила: “Ти схожа на молоду Глорію Дегейвен”». Акторка Дегейвен працювала за контрактом на MGM. І якраз саме у своєму дев’ятнадцятирічному віці вона була на 12 років молодша за Інґу. Що б там Ґрем не мала на увазі, — безумовно, вона замишляла щось погане, — Інґа сприйняла її сарказм за образу і відповіла: «Мені всі казали, що ти стерво, і тепер я це бачу сама»{847}.

Контракт Інґи залишався дійсним до 11 березня 1945 року, та коли Ґрем пригрозила почати писати конкурентну світську колонку для іншого об’єднання газет і журналів, то в жовтні 1944 року ПАГС повідомив Інґу, що колонку Hollywood Today повернуть Ґрем у грудні, та ще й із зарплатою у 200 доларів за тиждень, втричі вищою за ту, що отримувала Інґа. Що ж, хай вона, можливо, втратила інтерес до написання світських новин, але була достатньо амбітною, аби обставини цього звільнення її розлютили. Крім того, її обурило, що через вірність ПАГС вона кількома місяцями раніше відхилила пропозицію роботи у MGM. Після серйозної суперечки в ПАГС погодилися виплатити Інзі зарплатню за три місяці до закінчення її контракту і дозволили бути фрілансером для інших видань.

Поки Інґа сварилася з ПАГС, завершились зйомки «Крилатої перемоги», і зайняті у них військовослужбовці отримали нові накази. Кейєна відрядили до Нової Гвінеї. Він разом з Інґою відсвяткував Різдво, і вони попрощалися, так нічого і не вирішивши. Інґа обіцяла кохати Кейєна «більше, ніж всім серцем», але він усе ще був одруженим і його посилали на війну. У прощальній записці він написав їй: «Яким неповним було б моє життя без тебе — як у художника-дальтоніка, що дивиться на захід сонця»{848}. Це були слова романтика та ідеаліста, але Інґа напевно замислювалась над тим, чи війна так само змінить Кейєна, як Джека. Вона стала фаталісткою. Інґа, присвятивши чимало часу роздумам про питання віри, сказала нерелігійному Кейєну: «Я все віддаю в руки Божі. Знаю, що це тебе смішить»{849}.

Наступні кілька місяців для Інґи були такими хаотичними, що вона написала Кейєну: «Я часто не знала, чи все ще стою на ногах, чи вже на голові»{850}. Стрес від боротьби з ПАГС і прощання з Кейєном (та ще й відсутність сексу, який би покращив її самопочуття) призвели до особливо гострого спалаху артриту.

Інґа зраділа телефонному дзвінку, почувши знайомий голос із бостонським акцентом, який спитав «Інґер-Бінґер». Якими б не були її проблеми, Інґа знала, що для Джека, зі смертю Джо-молодшого, з горем юної Кік і його зруйнованою спиною, цей рік видався набагато гіршим. Після розмови вона одразу ж написала йому. «Було так чудово почути твій голос, наче в далекому минулому до того, як так багато сталося в твоєму житті», — писала вона{851}.

Написавши про спинні «страждання» Джека, Інґа сподівалася, що він зрозуміє її страх перед її власними, дедалі значнішими проблемами з артритом, який, здається, ніхто не знав, як лікувати. Один лікар взагалі порадив як терапію видалення мигдалин. «Мене це лякає, бо тепер я залежу від єдиної людини в світі, і це та, хто підписалася нижче», — казала вона Джекові. І додала: «Я все ще хочу сісти і поговорити з тобою про сотні речей, бо ти й надалі для мене один із найближчих друзів, попри все». Вона благала Джека незабаром знову їй зателефонувати{852}.

Джек зателефонував за кілька тижнів до телефонної розмови із ще одними знайомими: ФБР. Впродовж останніх двох років Бюро здебільшого нехтувало Інґою. За весь 1944 рік в її справі міститься лише один запис, в якому зазначено, що вона веде «колонку кінопліток», і ще ФБР попросило її друга і колишнього колегу зі знімального майданчика Лотара Вольффа підготувати звіт, в якому б він зазначив усе, що знає про Інґу. Вольфф мав небагато додати з того, що уже знали у Бюро, але він повторив, що Пол Фейош завжди наполягав, що Аксель Веннер-Ґрен «не був ані нацистом, ані не мав до них симпатій»{853}.

Саме Веннер-Ґрен