Марсель Пруст - У пошуках утраченого часу. На Сваннову сторону

якщо ви її проведете. У кожному разі зараз ви застанете її вдома. Постарайтеся її розважити й напоумити. Якщо можна, влаштуйте що-небудь на завтра — таке, щоб її втішило і в чому ми могли б узяти участь всі троє! Промацайте ґрунт щодо літа: може, вона має якісь наміри, може, вона мріє, скажімо, про плавбу яхтою, тоді ми покаталися б утрьох. Сьогодні я навряд щоб з нею зустрівся; а втім, якби вона виявила бажання або якби ви їй натякнули, то пошліть тільки мені цидулку до дванадцятої до маркізи де Сент-Еверт, а по дванадцятій — сюди. Дякую вам за все, що ви робите для мене, ви знаєте, як я вас люблю!

Барон дав слово Сваннові зустрітися з Одеттою, провівши його аж до під'їзду особняка Сент-Еверт, куди Сванн підкотив, заспокоєний думкою, що пан де Шарлюс проведе вечір на вулиці Лаперуза, але в стані журливої байдужосте до всього, що не дотикалося Одетти, до всієї обстави панського особняка, в стані, що надавав цій обставі особливої зваби, якої набуває для нас кожна річ, перестаючи бути метою наших бажань і відкриваючи нам свою справжню сутність. Коли Сванн зліз із карети, його зір потішили на передньому плані (де господині у дні парадних прийомів, коли вони ретельно дбають про вишуканість костюмів та декорацій, виставляють гостям «показуху» домашнього життя) нащадки бальзаківських тигрів, груми, звичайний почет господинь під час прогулянок, які звичайно чергують у циліндрах і ботфортах, біля під'їздів на хідниках або біля стаєнь, скидаючись на садівників, порозставлюваних коло входу до панських квітників. Сваннове уподобання шукати схожости між живими людьми і портретами в музеях не підвело його і цього разу, ба нині воно давалося взнаки постійно і набуло навіть загальнішого характеру; все світське життя, потому як він одійшов од нього, малювалося йому картинною галереєю. Раніше, коли він був людиною світською, він роздягався у вестибюлі і йшов далі у фраку, не помічаючи круг себе нічого, бо думка його, поки він кілька хвилин ішов через вестибюль, усе ще залишалася на святі, яке він щойно покинув, або перенеслась уже на інше свято, на яке він подався, а сьогодні він уперше звернув увагу на сполошену несподіваним приїздом запізнілого гостя чудову, розсипану по кутках дозвільну зграю рослявих виїзних лакеїв, які куняли на лавах і скринях, а тоді раптово пообертали свої шляхетні гострі, як у хортів, профілі, посхоплювалися й пообступали його.

Один із них, поглянути, лихий, більше схожий на ката на деяких полотнах доби Ренесансу, які зображували екзекуцію, підійшов до Сванна з невблаганним виразом на лиці, щоб узяти його пальто і капелюх. Але суворість його крицевого погляду скрадалася м'якістю його нитяних рукавичок, коли ж він підступив до Сванна, було таке враження, ніби він сповнений зневаги до самого Сванна і пошани до його капелюха. Точність рухів лакея надавала тій бережності, з якою він прийняв у Сванна капелюха, щось педантичного, і було щось майже зворушливе в тій турботливості, з якою він тримав його в своїх ручиськах. Потім він передав капелюха одному з своїх підручних, боязкому новачкові, який з жаху кидав навсебіч люті погляди і виказував те збудження, яким буває охоплена упіймана звірючка в перші години свого полону.

За кілька кроків про щось марив драбуга у лівреї, нерухомий, скульптурний, непотрібний, як той чисто декоративний вояк на одній з найбурхливіших картин Мантеньї, гордовито спертий на щит, тоді як тут же, поряд, кипить гарячий бій, кривава січа; відлучившись від своїх друзів, які тіснилися круг Сванна, самотній лакей вирішив залишатися таким самим байдужим до цієї сцени, яку він споглядав своїми порожніми зеленими жорсткими очима, мов бачив побиття немовлят або мучеництво святого Якова. Він нібито належав до раси викоріненої, а може, й зовсім не сущої ніде, крім Запрестольного образу в Сан-Дзено і фресок у Еремітані, де Сванн уперше підійшов до неї і де вона й досі про щось мріє, — виниклої від запліднення античної статуї якимсь падуанським натурником Метра чи саксонцем Альбрехта Дюрера. Його руді пуклі, кучеряві від природи, змащені брильянтином, розсипалися у нього по плечах, як на грецькій скульптурі, яку завзято вивчав мантуанський художник, адже грецька скульптура хоча й вдає лише людину, вміє добувати з простих людських форм розмаїті і ніби запозичені у живої природи багатства, отож чиєсь волосся своєю хвилястою гладінню, гострими дзьобами локонів чи пишним вінцем скручених утроє кіс скидається і на пучок водоростей і на голуб'ячий вивід, і на вінок ярцвіту і на гадючник.

Приступками монументальних сходів, де стояли інші лакеї, такі самі здоровенні (за їхні декоративні фігури і мармурову нерухомість цих сходів, як і сходи у Палаці дожів, можна було охрестити сходами велетнів), Сванн брався вгору, сумно думаючи про те, що Одетта ніколи не піднімалася ними. Ах, з якою радістю караскався б він темними, смердючими і карколомними сходами на шостий поверх, до колишньої білошвейки, який він був би щасливий платити їй дорожче, ніж за тижневий абонемент до літерної ложі в Оперу, за право провести у неї вечір з Одеттою, навіть пожити у неї кілька днів, щоб мати змогу поговорити про Одетту, побути з людьми, з якими Одетта зустрічалася, коли його не було там, і які з цієї причини, як йому ввижалося, мали доступ у найсправжнісіньку, найнепроникливішу і найтаємничішу царину життя його коханки! На смердючих і таких пожаданих сходах колишньої білошвейки (чорного ходу в цьому будинку не було) вечорами перед кожними дверима стояв на маті порожній і брудний бідон з-під молока, а от обабіч чудових і нікчемних сходів, якими піднімався зараз Сванн, на різній висоті, перед кожною заглибиною в тіні, чи то було віконце швейцарської чи двері в житлові кімнати, придверник, маршалок двору, буфетник (люди достойні, які жили в інші дні тижня майже незалежно у своїх володіннях, обідали у себе, як дрібні крамарчуки, ладні хоч завтра перейти на службу до буржуазної сім'ї: до модного лікаря чи багатого промисловця, але тут як розпорядники поставлені над челяддю) зустрічали гостей, точно виконуючи вказівки, отримані перед тим, як вичепуритися в пишну ліврею (ліврею вони вдягали зрідка лише і почувалися тоді скуто), і чимось вони скидалися на втулених у ніші святих, чиє помпезне сяйво пом'якшується простолюдною добродушністю, і при появі нового гостя височезний швейцар, убраний як у церкві, ударяв булавою об кам'яну долівку. Піднявшись сходами на самий верх у супроводі лакея з обличчям як з крейди витесаним, з ріденькою кіскою зібраного на потилиці волосся, як у