Валентин Лукіч Чемеріс - Трагедія гетьмана Мазепи

Головна гетьманська «скарбниця» знаходилася в Батурині, що з 1669 року був столицею Гетьманщини.

«З глибокої давнини тисячі людей мріяли знайти справжній скарб, що вразив би уяву своєю цінністю чи суспільною значимістю. В останні два століття все більше скарбів потрапляє в руки професійних археологів, але серед тих, хто знайшов скарби, трапляються й авантюристи і просто випадкові люди. Для одних знахідка великого скарбу є видатним науковим відкриттям, для інших – здобуттям національної чи релігійної реліквії, а комусь важлива лише ринкова вартість виявлених скарбів. Хто знає, скільки ще нерозкритих загадок зберігають надра землі, глибини морів і океанів? В історіях про скарби часто неможливо відрізнити правду від вигадки, а за окремими ще незнайденими скарбами стелеться довгий кривавий слід…»

Це з анотації до книжки «100 великих кладов» (Москва, 2007).

Яких тільки скарбів на планеті Земля не було! («Збожеволіти можна від однієї лише думки, що ти їх ніколи-ніколи не зможеш знати», – із скарги одного скарбошукача і чорного археолога водночас.) Одні знайшли, а багато з них і досі не знайдені. І таких скарбів – переважна більшість. І вони – найнайзначніші. А ще більше скарбів – це всього лише уява людська, легенди-передання, фантазії буйно-бурхливо-загадково-таємничі.

Ось у згадуваній книзі «100 великих скарбів» їх рівно сто. Вибирай будь-який і…

І шукай. Бо й справді навіть у цьому виданні яких тільки скарбів немає. Це і золото з царських гробниць Ура, і коштовності Тутанхамона, і золото Трої, і золото Бактрії, і скарби княжого Києва, Старої Рязані.

А золото скіфів! Та це ж… Це ж золоте ельдорадо в південних степах України! А скарби з морських глибин (хоча б золото «Непереможної армади»). А скарби Монтесуми, скарби острова Хортиця, золото інків, «московська здобич» Наполеона, скарби Генрі Морґана. А ще ж острів скарбів! А ще ж загадкова країна Ельдорадо! Спадок гетьмана Полуботка, пугачовське золото. І так далі, і так далі. Цілих сто скарбів описані в одній лише книзі. І серед них – незнайдені скарби українського гетьмана Івана Мазепи.

Ще з легенд про скарби Мазепи.

Вважається, що значна частина грошей залишалася при Мазепі, в гетьманському обозі, що спершу зупинився в Прилуках, а потім вирушив до Лохвиці, а потім до Хорола подався. Буцімто частину возів зі скарбом відбили російські війська, які переслідували шведського генерала Крейця, котрий відходив з Лохвиці.

Зрештою, по весні 1709 року гетьманська скарбниця була перевезена до Великих Будищ, де розташовувалася головна квартира Карла XII. Там скарбниця Мазепи перебувала до самої Полтавської битви, а вже потім, терплячи поразку, Мазепа переправився через Дніпро біля Переволочної, захопивши з собою дві бочки з золотими монетами, кілька мішків срібла і чимало іншого «добра». За легендою – а вона живуча й нині – під час переправи гетьман велів кинути частину скарбів у Дніпро – не маючи можливості їх зберегти.

Ось що пише відомий дослідник запорозької старовини Дмитро Яворницький:

«Червня 27 числа о четвертій годині дня Мазепа з кількома однодумцями своїми сів у човни і заходився переправлятися з лівого на правий берег ріки, але так як з ним було багато казни, то люди його почали тонути, і Мазепа велів кинути гроші за борт. І так майже три частини того багатства опинилися на дні Дніпра». Ось вам і «точна» адреса, де шукати скарби гетьмана – бочки із золотом – на дні Дніпра біля Переволочної.

Переволочна – село на лівому березі Дніпра поблизу гирла річки Ворскли. Час заснування невідомий. До 1764 року Переволочна – сотенне містечко-фортеця Полтавського полку, яке захищало кордони Лівобережної України від нападів кримських татар. Під Переволочною капітулювала решта шведського війська, розгромленого російськими військами в Полтавській битві 1709 року. Під час Великої Вітчизняної війни радянські війська в кінці вересня 1943 року форсували Дніпро. У 1962-му Переволочна була затоплена водами водосховища Дніпродзержинської ГЕС, а жителів переселено в новостворене село Світлогірське Кобеляцького району Полтавської області.

Наприкінці минулого століття селяни показували Д. І. Яворницькому біля придніпровського села Мишурин Ріг чималий камінь з викарбуваною на ньому літерою «М». Звичайно, вони чи не шепотом запевняли вченого, що це – ініціал Мазепи і що саме в тому місці гетьман, рятуючись після полтавської поразки, звелів кинути скрині з грошима та коштовностями в Дніпро.

Оскільки ж навіть перебуваючи у вигнанні, Мазепа давав Карлу XII в борг (так і не дочекавшись його повернення) 240 тисяч талярів, то виходить, що не всі гроші було втоплено у Дніпрі. Але й це не все багатство, що було при гетьманові. Після смерті гетьмана в його скарбниці залишалося 160 тисяч червінців, не кажучи про срібне начиння та різні прикраси. Навіть існує легенда, вельми оригінальна, що насправді Мазепа не помер 18 березня 1710 року в Бендерах, а таємно – невидимка він чи що? – перебрався до Києва, поселився в Лаврі і, маючи гроші, нібито ще довго там жив. І жив, ясна річ, безбідно – хіба ж такі гульки на схилах Дніпра влаштовував! Можливо, й там він якусь частину своїх скарбів закопав – треба шукати, треба.

Російський уряд після перемоги під Полтавою всюди розшукував скарби «низложеного» гетьмана – у тім числі й у Києво-Печерській лаврі. Грошей – золотих і срібних – тоді не знайшли, а ось маєтки гетьмана були конфісковані і забрані до казни, де їх благополучно розтягли генерали.

Гетьманські скарби москалі шукали чи не азартно, вірячи, що їх було в Мазепи неміряно. Обіцяли тим, хто покаже бодай слід захованого багатства гетьмана, половину від знайденої суми чи вартості майна. Ось тоді й почали виникати легенди про скарби Мазепи, поховані ним під час втечі з України. Перед цим він буцімто радив старшинам: «Хай би кожний заривав у землю все, що є дорогого, тому що цар… захоче що-небудь недобре над гетьманом влаштувати і над всім народом нашим…»

І це стало поштовхом до створення байок про заховані скарби гетьмана. Основним місцем їхнього знаходження і сьогодні вважається Батурин. Востаннє Мазепа побував у своїй столиці в ніч на 23 жовтня 1708 року. А вже через кілька днів до Батурина підійшов з військами Меншиков і віддав розпорядження своїм катам: «Истребить в замке всех без различия, не исключая и младенцев, но оставлять в живых начальников для предания их казни».

І так було вчинено доблесними російськими військами – Батурин був перетворений в руїни та попіл, все живе («не исключая и младенцев») знищене, і місто на довгі роки перетворилося на пустку.