Рік Рірдан - Зниклий герой, Рік Рірдан

Джейсон глянув на гелікоптер, що тепер кружляв просто над головою.

— Можеш зробити нам щось на кшталт мегафона? — запитав він Лео. — Пайпер має де з ким побалакати.

XLV ПАЙПЕР

Позичити гелікоптер було легко. Змусити тата піднятися на борт — ні.

Пайпер знадобилося лише кілька слів у імпровізований мегафон Лео, щоб переконати пілота приземлитись на горі. Службовий гелікоптер парку був достатньо великим для медичних евакуацій, пошукових або рятувальних операцій, і коли Пайпер сказала приємній жіночці-пілоту, що доставити їх у аеропорт Окленда було б чудовою думкою, та охоче погодилась.

— Ні, — пробурмотів її тато, коли вони підняли його на ноги. — Пайпер, що... там були чудовиська... там були чудовиська...

Знадобилась допомога і Лео, і Джейсона, щоб утримати його, поки тренер Хедж збирав припаси. На щастя, Хедж знову натягнув штани і черевики, тож Пайпер не довелося пояснювати козлячі ноги.

Серце розривалось на частини від того, що вона бачила тата таким — доведеним до розпачу, плачучим, як маленький хлопчик. Вона не знала, що саме зробив з ним велетень, як зламав його дух, та непевна була, що витримає правду.

— Усе буде гаразд, тату, — промовила вона якомога лагідніше. Не хотілось заговорювати власного батька, та, здавалось, це був єдиний вихід. — Ці люди — мої друзі. Ми допоможемо тобі. Зараз ти у безпеці.

Він кліпнув очима і глянув угору на гвинти гелікоптера.

— Леза. У них була машина зі стількома лезами. У них було шість рук...

Коли дотягнули його до дверей гелікоптера, піло- тесса кинулась їм на допомогу.

— Що з ним? — запитала вона.

— Отруєння димом, — припустив Джейсон. — Або тепловий удар.

— Йому потрібно в лікарню, — сказала пілотесса.

— Усе гаразд, — відповіла Пайпер. — Аеропорт підійде.

— Еге, аеропорт підійде, — миттєво погодилась пілотесса, а потім нахмурилась, наче не розуміла, чому передумала. — Хіба це не Трістан МакЛін, актор?

— Ні, — відказала Пайпер. — Просто схожий. Забудьте про це.

— Еге. Просто схожий. Я... — Вона розгублено закліпала очима. — Я забула, про що говорила. Ну, ходімо вже.

Джейсон запитливо глянув на Пайпер, вочевидь, вражений, та Пайпер почувалась кепсько. Вона не хотіла гратись із думками інших, переконувати їх у тому, у що вони не вірять. Цей вчинок здавався їй таким егоїстичним, таким неправильним — на кшталт чогось, що могла б зробити Дрю в таборі або Медея у своєму лихому універмазі. І як це допоможе татові? Вона не може переконати його в тому, що все буде добре, або в тому, що нічого не сталось. Його рани були занадто глибокими.

Зрештою вони підняли його на борт, і гелікоптер здійнявся у небо. Пілотесса весь час отримувала запитання по радіо стосовно напрямку польоту, але вона їх ігнорувала. Вони повернули від палаючої гори і попрямували до Берклі-Хіллс.

— Пайпер. — Тато схопив її долоню і стиснув так, наче боявся, що впаде. — Це ти? Вони говорили мені... вони говорили, що ти помреш. Вони сказали... що трапиться жахливе.

— Це я, тату. — Їй знадобились усі сили, щоб не заридати. Вона мусить бути сильною заради нього. — Усе буде гаразд.

— Вони були чудовиськами, — промовив він. — Справжніми чудовиськами. Земляні духи, прямісінько з казок дідуся Тома... і Земляна Матір гнівалась на мене. А велетень, Цулкалу, вогнедишний...

Він знову втупив очі у Пайпер. Вони були наче розбите скло, віддзеркалювали якесь несамовите світло.

— Вони сказали, що ти напівбог. Твоя мати...

— Афродіта, — промовила Пайпер. — Богиня кохання.

— Я... Я... — Він вдихнув з тремтінням, а потім наче забув, як видихати.

Друзі із розумінням намагалися не дивитись. Лео вертів у руках затискну гайку з пояса. Джейсон втупив очі в долину знизу — на затори на дорогах, що утворювалися через смертних, які зупиняли свої авто і витріщались на палаючі гори. Глісон жував стебло своєї гвоздики і вперше за весь час, здавалось, не був у настрої горланити або похвалятися.

Трістана МакЛіна не належало бачити таким. Він був зіркою. Він був упевненим, стильним, солідним — завжди володів ситуацією. Таким був його публічний образ. Пайпер уже бачила, як цей образ слабшав раніше. Але цього разу все було інакше. Цього разу його знищили. Він зник.

— Я не знала про маму, — сказала йому Пайпер. — До того, як тебе схопили. Коли ми з’ясували, де ти, то одразу прийшли. Друзі допомогли мені. Ніхто більше тебе не скривдить.

Тато не міг припинити тремтіти.

— Ви герої... ти і твої друзі. Не можу в це повірити. Ти справжній герой, не такий, як я. Не граєш роль. Я так пишаюсь тобою, Пайпс. — Але слова звучали невиразно, апатично, наче в трансі.

Він втупив очі на долину, і його пальці на руці Пайпер ослабли.

— Твоя мати не розповідала мені.

— Вона думала, що це на краще.

Ці слова звучали непереконливо, навіть для Пайпер, і жодне чаромовство не здатне було цього змінити. Однак Пайпер не розповіла татові, що турбувало Афродіту найбільше: «Якщо йому доведеться провести решту свого життя з цими спогадами, знаючи, що боги і духи ходять по землі, це його знищить».

Пайпер торкнулася кишені своєї куртки. Пляшечка досі була там, тепла на дотик.

Та як вона може стерти його спогади? Тато нарешті знає, хто вона. Він пишається нею, і вперше за весь час вона — його герой, а не навпаки. Тепер він нізащо не відправить її геть. У них є спільна таємниця.

Як вона може повернутися до того, що було в минулому?

Вона тримала його за руку, говорила про всілякі дурниці — про час, проведений у «Школі дикунів», про будиночок у Таборі напівкровок. Вона розповіла йому, як тренер Хедж з’їв гвоздику і стукнувся задом на горі Діабло, як Лео приборкав дракона і як Джейсон латинськими словами змусив вовків відступити. Друзі ніяково усміхались, поки вона розповідала про їхні пригоди. Тато начебто розслабився, слухаючи її, однак не усміхався. Пайпер навіть непевна була, що він її чує.