Рік Рірдан - Зниклий герой, Рік Рірдан

— Джейсоне, отямся! — покликала Пайпер.

Її голос надав йому сил, струсив з нього оціпеніння. Ледве притомний, він сів, а Пайпер схопила його під пахвами і поставила на ноги.

— Не вмирай у мене на руках, — наказала вона. — Не смій вмирати в мене на руках.

— Так, пані. — У голові паморочилось, однак вона здалась йому найпрекраснішим з усього, що він тільки бачив у житті. Її волосся димилось. Обличчя забруднилося сажею. На руці був поріз, сукня порвалась, а один з черевиків загубився. Красуня.

Приблизно в ста футах позаду неї стояв Лео над якимось будівельним обладнанням — довгою гарматоподібною штукою з одним величезним поршнем, край якого начисто відірвало.

А потім Джейсон подивився вниз у кратер і зрозумів, куди дівся кінець гідравлічного колуна. Енцелад, хитаючись, намагався підвестись, з його нагрудника стирчало лезо сокири розміром з пральну машину.

Дивовижним чином велетню вдалось витягнути лезо сокири. Він закричав від болю, і гора задрижала. Золотистий іхор стікав по його обладунку, але Енцелад підвівся.

Хитаючись, він зігнувся і підняв свій спис.

— Гарна спроба. — Велетень зморщився. — Але мене неможливо перемогти.

На їхніх очах обладунок велетня сам по собі відновився. Іхор припинив текти. Навіть порізи на драконячих ногах, на які Джейсон витратив стільки зусиль, стали блідими рубцями. До них підбіг Лео, побачив велетня і лайнувся.

— Що за чортівня із цим типом? Помри вже врешті-решт!

— Моя доля визначена, — промовив Енцелад. — Велетня не здатен вбити ні бог, ні герой.

— Тільки якщо вони разом, — сказав Джейсон. Посмішка велетня зів’яла, і Джейсон побачив у його очах дещо схоже на страх. — Це ж правда, так? Боги і напівбоги повинні об’єднатись, щоб вас здолати.

— Ти не проживеш достатньо довго, щоб спробувати! — велетень почав видиратись по схилу кратера, зісковзуючи з крихкої поверхні.

— Є у когось бог під рукою? — запитав Лео.

Серце Джейсона охопив жах. Він глянув на велетня під ними, який не міг вилізти з ями, і усвідомив, що повинно статись.

— Лео, — сказав він, — якщо в тебе є мотузка в цьому поясі, готуйся її використати.

Він кинувся на велетня з єдиною зброєю, що в нього лишилася, — голіруч.

— Енцеладе! — крикнула Пайпер. — Позаду тебе!

Очевидна хитрість, але її голос був таким переконливим, що навіть Джейсон купився. Велетень запитав: «Що?» — і озирнувся, наче на його спині сидів величезний павук.

Джейсон пнув його по ногах саме в слушну мить. Велетень втратив рівновагу, звалився в кратер і скотився на дно. Поки він підводився, Джейсон охопив руками його шию. Коли Енцелад став на ноги, Джейсон сидів верхи на його плечах.

— Злізь! — заверещав Енцелад. Він спробував схопити Джейсона за ноги, але той, ухиляючись, видерся по волоссю велетня нагору.

«Батьку, — подумав Джейсон. — Якщо я хоч колись зробив щось хороше, щось, чим ти пишався, допоможи мені зараз. Я пропоную власне життя — тільки врятуй моїх друзів».

Зненацька він відчув металевий запах грози. Темрява поглинула сонце. Велетень теж відчув це і застиг.

Джейсон крикнув друзям:

— Лягайте!

І кожна з його волосинок стала сторчма.

Тріск!

Тіло Джейсона пронизала блискавка, пройшла прямісінько крізь Енцелада і в землю. Спина велетня заціпеніла, і Джейсона віджбурнуло геть. Коли він отямився, то зісковзував униз по схилу кратера, всередині якого поширювався розлом. Блискавка розколола цілу гору. Земля загриміла, розкрилась прірва і поглинула ноги Енцелада. Велетень безпомічно схопився за крихку поверхню ями, і на якусь мить йому вдалось утриматись на краю. Його руки тремтіли.

Він втупив у Джейсона очі, повні ненависті.

— Ти не переміг, хлопчисько! Мої брати повстають, і вони в десятки разів сильніші за мене. Ми знищимо богів у самій їх основі! Ти помреш, і Олімп помре з...

Велетень втратив хватку і впав в ущелину. Земля затремтіла. Джейсон покотився у прірву.

— Хапайся! — крикнув Лео.

Ноги Джейсона були вже на краю розколини, коли він вхопився за мотузку, і Лео та Пайпер потягли його нагору.

Вони стояли поруч, змучені та нажахані, і розколина закрилась, наче розлючений рот. Земля більше не затягувала їхні ноги.

На якийсь час Гея зникла.

Гірський схил палав. Дим здіймався на сотню футів у небо. Джейсон помітив гелікоптер — можливо, пожежники або журналісти наближалися до них.

Усюди навколо них були сліди побоїща. Земленароджені розплавились у купки глини, залишивши після себе кам’яні снаряди й огидні клапоті пов’язок зі стегон, але Джейсон розумів, що вони незабаром можуть відродитись. Будівельне обладнання валялося купою металобрухту. Земля обвуглилась і вкрилась борознами.

Тренер Хедж заворушився. Він з бурчанням сів і потер голову. Ясно-жовті штани тепер були кольору гірчиці, змішаної з брудом.

Він кліпнув очима і огледів поле битви.

— Це що, моїх рук справа?

Перш ніж Джейсон устиг відповісти, Хедж підняв свій кийок і хитаючись підвівся.

— Отож бо, хотіли копитця? От я вам і дав копитця, пиріжки! Хто тут тепер на коні, га?

Він пустився до танцю, хвицаючи каміння і показуючи купкам глини жести, імовірно, нечемні серед сатирів.

Лео усміхнувся, і Джейсон теж не втримався та розсміявся. Напевно, вийшло трохи істерично, однак він відчував таке полегшення від того, що вцілів, що йому було начхати.

А потім на другому краю галявини підвівся чоловік. До них хитаючись ішов Трістан МакЛін. Його очі були впалими, сповненими жаху, як у людини, що пройшла крізь ядерну війну.

— Пайпер? — покликав він. Його голос тремтів. — Пайпс, що... що...

Він не зміг закінчити думку. Пайпер кинулась до нього і стиснула в обіймах, але він начебто ледве її впізнавав.

Джейсон почувався схожим чином — того ранку у Великому каньйоні, коли прокинувся без пам’яті. Але в пана МакЛіна був протилежний випадок. У нього було забагато спогадів, забагато болі, і його глузд просто не здатен був дати цьому раду. Він розривався на частини.

— Нам треба забрати його звідси, — промовив Джейсон.

— Еге ж, але як? — відповів Лео. — Він ледве